Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Я завжди любила танці. Саме вони допомагають мені виплескати всі емоції в ідеальні рухи, які я вивчила не за один рік. Моя тренерка Марія називає мене ідеальною танцівницею, а я в це не вірю. Завжди шукаю в собі якісь недоліки. 

– Ти сьогодні напружена, – говорить Марія після кількох зауважень в мій бік. – Щось сталося? 

Вадим пішов переодягатися, а я досі тут. Сиджу посеред зали й дивлюсь на своє відображення. 

– Мені вісімнадцять. Як думаєте, що сталося? – питаю, коли вона сідає на землю поруч зі мною. Марії тридцять, і вона чудово мене розуміє. Завжди. 

– Ти закохалася? – її брови смішно підстрибують. – У Вадима? 

– Ні! – випалюю. 

– Це добре, – видихає. – Не люблю, коли між партнерами виникають почуття. Це сильно заважає роботі. То хто він? Я його знаю?

– Марк Широков, – шепочу, наче хтось може нас підслухати. – Найкращий друг мого брата. 

– Футболіст з останнього курсу? – Марія замислюється, а я киваю. 

– Він мене не помічає, – зітхаю. – Вважає малявкою. 

– Мені шкода, Теє. Я розумію, що мої слова можуть прозвучати жорстоко, але не плекай марних сподівань. Ти дуже гарна. У тебе неймовірна фігура. Велике майбутнє в танцях. Просто продовжуй працювати над собою, а цей Марк… Колись він зрозуміє свою помилку. 

– Дякую, – не втримавшись, обіймаю Марію. 

Так вже склалося, що вона дуже близька мені людина. Марія допомогла мені стати тією, ким я є. Не моя мама, котра любить лише шопінг та посиденьки з подружками. Я не можу сказати, що у мене погані стосунки з мамою. Хороші. Я люблю наші прогулянки в торговий центр чи на каву, але… ми не близькі настільки, щоб я ділилася з нею усім. 

Щодо тата ситуація ще складніша. Він багато працює. Я бачу його лише на вихідних та інколи зранку або ввечері. 

Після того, як розповідаю все Марії, стає дещо краще. Йду в роздягальню, змінюю одяг на шорти на футболку і залишаю будівлю. Марк вже чекає мене біля свого автомобіля і навіть двері відкриває, коли наближаюся. 

Саме в цей час з будівлі університету виходять хлопці, котрі були на тренуванні з футболу. Я бачу брата, а тоді й Марка. Поруч з ним йде Злата і розповідає щось, а Марк уважно її слухає. Здається, вони не розлучаються..

Відчуваю як стискається серце, і відвертаюсь. Марк чекає, поки сяду в салон, але не встигає зачинити двері, бо наближається Тім.

– Натанцювалася? – питає. 

– Ага, – кажу. – Ти додому?

– Ні, ми в кафе. Хочеш з нами? – Тім відкрито ігнорує Вадима. 

– Ні, я додому, – останнє, чого хочу – дивитися на Марка і його дівчину. 

Тім відступає, а Вадим зачиняє двері та сідає за кермо. 

– Я думав, що ти погодишся, – говорить Вадим. 

– Чому? – дивлюсь на нього. 

– Хіба тобі не подобається компанія брата і старших хлопців? – питає. 

– Справа не в компанії, – кажу. – Я хочу додому. Відпочивати.

Вадим замовкає. Навіть якщо хоче щось сказати, то не робить цього. А я дивлюсь у вікно і думаю про Марка. Марія говорить, що мені треба думати про себе. Якби ж це було так просто. 

Вдома тихо. Мабуть, мама зустрічається зі своїми подругами, а батько знову працює. Мене це зовсім не дивує, тому йду одразу на кухню, тому що після тренування у мене завжди прокидається апетит. 

На плиті картопля з овочами й салат в холодильнику. Схоже наша домробітниця Тамара встигла все приготувати. Подумки дякую їй і насипаю в тарілку картоплі. 

Жую і думаю над тим, що робити далі. Розумію, що так не може продовжуватися. Марк заполонив мої думки, і я не можу думати ні про що, крім нього. 

Потім телефонує Каріна, і ми довго розмовляємо. Розповідаю їй про сьогоднішній ранок і про розмову з Марією. Подруга підтримує кожне слово моєї тренерки, а я вкотре зітхаю. На словах все це дуже просто, а на діях – ні. 

Тім повертається додому тільки під вечір і одразу йде у свою кімнату. Знаю, що він збирається робити – грати в ігри на комп’ютері. А от я маю ще одну не завершену справу. Йду сходами вниз і зупиняюсь під дверима в кабінет тата. 

Стукаю і відкриваю їх. Зовсім не дивуюсь, коли бачу тата за столом. Навіть якщо він вдома, то весь свій час проводить тут.