Читати книгу - "Більше кохання, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

Наш з дівчатами недільний ранок розпочався зарано для вихідного. Зібралися на кухні, я заварила всім каву, потім ми зробили тарілку бутербродів.

– Настя, нам потрібно активніше працювати над проблемою з Денисом. Вчора я бачила його з Яною неподалік університету, – Лера виглядала стривоженою.

– Не розумію, навіщо йому Яна, - поки що я виглядала як недосвідчений гравець у шахи, який губиться при кожному вдалому ході суперника.

– Навряд чи вона його цікавить як дівчина, скоріше, як союзник чи інформатор, – у Маші загорілися очі, ніби до неї прийшла гарна ідея, – думаю, я знаю, яким має бути наш наступний хід.

– Маша, це не гра, – нагадала я.

– Так, але все виглядає саме так. І ми теж у неї зіграємо, але за нашими умовами та правилами, – Маша хитро посміхнулася, і мені стало трохи ніяково.

– Скажи вже, – Лера благаюче подивилася на Машу, мені й самій було цікаво, що вигадав наш стратег.

– Для цього нам знадобиться хлопець. І, гадаю, у нас вже є підходяща кандидатура, – Маша подивилася на мене, і я все прочитала у її погляді.

– Ні, тільки не він, – я похитала головою, – Не забувайте, ми хоч і перейшли з ним на ти, але він мій бос.

– Так, по-перше, він усе знає, по-друге, сам запропонував свою допомогу. Чому б не скористатися?

– Як ти собі це уявляєш? – затія мені не дуже подобалася.

– Насте, рятувати треба не тільки тебе, а ще й Соню, нам знадобиться допомога, – Лерині слова прозвучали переконливо.

Я недовго думаючи погодилася:

– Добре, варто спробувати цей варіант.

Думаю, це допоможе послабити Дениса.

– Гаразд, мені треба зустрітися із Сонею. Поки розповідати нічого не буду, вибачусь, що так швидко пішла з тусовки, - я підійшла до умивальника, відкрила кран і почала мити чашку.

– Що ти скажеш? – поцікавилася Маша.

– Ще не вигадала, – зітхнула я, закрила кран і поставила чашку на тумбочку.

Якщо сказати, що пішла через Дениса, доведеться зізнатися, що ми з ним не просто знайомі, а зустрічалися. І так, я була захоплена ним. Спочатку все було добре, але потім його ніби підмінили. Поведінка Дениса почала лякати мене, і я вирішила з ним розійтися, але він досі не змирився. Чи я намагалася дізнатися, що з ним сталося? Звичайно, ніби і будь-яка дівчина, стривожена поведінкою свого хлопця. Розповідати мені Денис нічого не став, після чого у нього взагалі дах знесло. Тепер це були дві різні людини: хлопець, якого я зовсім не знала, замінив того, в кого я закохалася. Можливо, це голосно сказано, адже він допомагав впоратися з моєю втратою. Відчуваю провину за те, що розбудила у ньому монстра.

Я майже дійшла до будинку Соні. Зупинилася біля воріт. Що їй сказати? Може, я не дуже довіряю хлопцям із мереж? Написати вони можуть будь-що переживала, що вона сильно поспішає? Нехай буде так. Це і скажу. Я тільки зібралася дзвонити у двері, як вони відчинилися і вийшов Денис. Він одразу розплився у посмішці:

– День точно буде чудовим!

– Ти що, провів тут ніч? – я обурилася.

– Соня моя дівчина, маю право, – він посміхнувся і поправив волосся.

– Я ж просила триматися від неї подалі, – трохи підвищила тон.

– Не можу. Чекай, ти що, ревнуєш?

– Ні, – я скривилася.

– Сама мене відштовхнула.

– Я просто хочу, щоб ти повністю зник з мого життя та життя моїх близьких.

– Ще не час, - він нахабно взяв пасмо мого волосся і провів по ньому рукою.

– Ти не боїшся, що я розповім про тебе і твої плани Соні?

– Навряд чи. Ти не захочеш завдати біль своїй подрузі. Тим більше я її перше справжнє кохання.

– Забирайся! – я вказала йому пальцем у бік дороги.

Мене злило, що Денис справді добре мене знає і поки що прораховує мої ходи наперед. Хоч би план Маші спрацював.

Соня здивувалася моєму візиту. Вона заклала своє русяве волосся у хвіст і уважно подивилася на мене.

– Я прийшла перепросити, що так швидко пішла. Маю на увазі свою поведінку.

– Добре, а то я трохи гнівалася на тебе.

– Насправді я переживала, що ти так швидко зійшлася з хлопцем із мережі. Я їм не дуже довіряю.

– Розумію. Але коли ти знайомишся з хлопцем у реальному житті, ти хіба відразу можеш визначити який він насправді?

На це запитання моя відповідь була тверда «ні».

– Добре проїхали. Іди до мене, подруго, – Соня обійняла мене, і так ми помирилися.

Я прийшла не з порожніми руками: принесла тортик. Ми його порізали і розпочали наше примирливе чаювання. Тему Дениса не піднімали, ми мали багато інших тем для обговорення.

* * *

Я чекала Клима біля його під'їзду. В офісі говорити на особисті теми не хотіла.

– Привіт, – він здивувався, не очікував побачити біля свого будинку.

– Привіт. Чи можемо прогулятися у сквері?

– Так, але в мене мало часу.

– Добре.

Він поставив машину на сигналізацію, і ми пішли у сквер, який був неподалік його будинку.

– Довго ходити навколо не буду. Ти казав, що допоможеш мені. Можеш зобразити мого хлопця? – швидко випалила, дивлячись йому в очі.

– Добре, - без вагання відповів Клим. Він був розслаблений, руки в кишенях штанів, здається, моя пропозиція його анітрохи не шокувала.

– Так просто? – здивовано спитала.

– Так, але в мене буде одна умова, – він усміхнувся.

– Яка? - здається, після його слів, я почервоніла.

– На час наших стосунків ти переїдеш до мене.

– Навіщо? – мене приголомшила його несподівана пропозиція.

– Мені так буде простіше за тобою наглядати і так все виглядатиме правдоподібніше, – Клим спокійно пояснив і посміхнувся.

– Це єдина твоя умова? – уточнила.

– Так.

– Добре, - видавила я, у мене поки що все це не вкладалося у голові.

– Тоді переїдеш на наступних вихідних.

Я подякувала і пішла у своїх справах. Дорогою писала дівчатам у чат: