Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

— Сподіваюсь, що якщо я відпущу вас... - Почав було я, але коли почув, як падає третє тіло, озирнувся, затнувшись.

    Мати впала на підлогу, заснувши. У її шиї між лускою знаходився дротик, схоже, зі снодійним. Спробував згадати, звідки я знаю цю назву, бо нам ще не розповідали нічого, але нічого не вийшло. Повернувшись назад до того гібрида, якого тримав, я легенько здригнувся, відчувши, як подібний дротик впився у мою шкіру.

    Перед тим, як заснути, я випустив два завпи вогню, сподіваючись, що вони потрапили хоч по комусь. І, можливо, навіть потрапили.

..

..

..

..

..

    Прокинувся я у дивному місці. Воно було схоже на нашу печеру, але набагато менша, і без виходу в інші кімнати. Я був скований, але на цей раз не капілярами, а кайданами.

     Коли озирнувся по сторонах, намагаючись зрозуміти, де я опинився, я побачив дівчину. Трохи примружившись, щоб спробувати роздивитися її краще, я зрозумів, що це був саме той гібрид, який тоді врізався в мене у Академії. 

— Гей!... - Тихо покликав я її, й почувши мій голос, вона озирнулась. Привітно посміхнулась, наче нічого зараз не відбувається. - Ти знаєш, де я?

    Я не сподівався, що вона розповість мені навіть про таку просту річ. Але шанс, що вона хоча б поговорить зі мною - не обов'язково, щоб вона відповідала на мої питання.

— Прокинувся нарешті. - Вона підійшла до мене ближче. - Ми зараз у Великій Горі.

— Що?... 

— Місце таке. Не чув ніколи? - Трохи здивовано запитала вона.

— Я мало що чув на рахунок чогось, що виходить за наше селище... - Трохи присоромоено мовив я, і якби зараз мої крила були вільні, більш щільно притис до тіла.

— Ну ти даєш! - Вона аж сіла. - Ну а закони знаєш? Хоча б один? Чи ваше селище настільки закинуте богами, що навіть такі речі до вас доходять останніми? Ну, якщо, звісно, взагалі доходять...

— Я чув декілька але не певен, що це саме воно. В Академії нам ще особливо не розповідали про це. Скоріше просто розповідали, як читати, писати й рахувати, наче ми цього взагалі не вміємо...

— Жиж... - Мовила вона знову по-дивному.

— І що це значить?

— Ну, типу, йой. - Дівчина явно трохи присоромилась. - Але жиж...

— Добре... - Я поглав голову назад на підлогу. - Що з моєю сім'єю?

— О, з ними все добре! Принаймні, Озір колись обіцяв, що не буде чіпати тих, у кого вже забрав підлітка звідти. Типу, як компенсація, і все таке інше.

— Хто такий Озір, і нащо забирати з сімей підлітків?

— О-о-о... - Протягнула вона, замріяно піднявши очі до неба. - Озір - великий гібрид. Принаймні був таким до того моменту, доки його не заточили в кристал. Усі вважають його злим, хоча я й багато хто з тих, хто забирає підлітків вважає, що він хороший. Для чого забирають підлітків?... Вони - ідеальна зброя. Тих, хто не хоче підкорятися, беруть силою. Можливо, ти вже розумієш, для чого забирають таких, як ти - щоб зробити їх такими собі чаклунами, які звільнять коли-небудь Озіра, і допомогти йому підкорити вже інших. Після Єдиної Війни усі селища ще досить слабкі, тому ми гадаємо, що зараз самий найкращий час. Тому й забираємо гібридів вже у відкриту.

    Тепер я знав тільки одне - я не хочу й не можу залишатися. Можливо, ті, хто приходив забирати мене, вже розпатякали усе своєму босові про свої здібності, й він захоче мене використовувати як свою зброю.

    Треба втекти звідси!