Читати книгу - "Не дівчина не чародія, Максим Вазанов"

– Чолокінь? Чоловік-кінь?

– Так. «Чолокінь від Ампутатора»… він сам його створив напередодні…  Йому, Ампутатору тобто, подарували тіло лісоруба, на якого упало дерево, котре той сам і рубив. Отож, хоч він і був ще живий, однак, уся нижня половина тіла там відмерла та почорніла. Тому Ампутатор вирішив… «відокремити» її… А ще, у нього було тіло артанського коня, котрому дикінги в бою відрубали голову. І я гадаю, фінал – очевидний. Ампутатор дуже влучно пришив – об’єднав обох – і народився «Чолокінь». Він прожив три роки: показував різні трюки та катав нас дорогами...

– Оце так… – погодився Сірий, коли вони знову випили віскі. – Ти прожив цікаве життя.  

Капітан сумно посміхнувся, кивнув і ковтнув із фляги.

– Ви, напевно, щасливі?  

– Немає її – померла дев’ять років тому. 

– Хіба чародії… – почав Сірий.

– Не хочу про це розмовляти. Не хочу розповідати усе своє життя, – Капітан змінив тему. – А хочу тебе нагородити, – він відійшов і відчинив рундук. – До чого я це усе розказував – зрозумів? – зробив пауза та додав. – Чудеса трапляються.

Капітан дістав щось із рундука.   

– Подарунок, – заявив озерохід і показав дві ляльки. – Як зовуть ту дівчину, яку ти кохаєш?

– Ліка.

– Лі, – підхопив Капітан. – Сі та Лі! – посміхнувся та додав. – Схожі? 

Сірий розсміявся.

– Коли на озері штиль, я завчасто роблю ляльок. А Джейран мене навчила чародійницьким секретам…  

– Пенькові ляльки? – взявши до рук, творець намагався зрозуміти сутність подарунку. – Талісман?

– Очевидна відповідь, – погодився співрозмовник. – Талісман… Або ж, усе твоє життя…

– Роз’ясни!  

– Ти ж митець, – загадково посміхнувся Капітан. – Хочеш, аби змінилося щось у житті – намалюй Це – потім поклади Сі та Лі на Це, – він пояснив. – Потрібні гроші? Намалюй гроші! «Розсип монет»…

– Легкий шлях, – помітив творець.

– Зарано робити висновки, – розсміявся співрозмовник. – До того ж, ти мене врятував… Хіба це занадто велика оплата за моє життя? – після паузи він додав. – Дивися! Світає! 

Східна половина неба забарвилась у червоне.  

– Хотів опинитися вдома до ранку? – спитав Капітан і продовжив. – Вигадай щось. Ти же чародій.

Тому він просто прокинувся

Озирнувся.  

Ліка лежала поруч у ліжку.

А в сусідній квартирі, з гуркотом, упала на підлогу важка мітла.

Звісно, то був не сон.

Руки творця все ще стискали обох ляльок, «Сі» та «Лі».

Не втрачаючи часу, Сірий обережно підвівся з ліжка, вийшов до кімнати-майстерні та знайшов олівець і аркуш файного паперу.

Творець малював торбадські дублони, повторюючи кожну деталь: артанського лицаря на коні, велетня поряд із ним і дуб «Матір Дубів» на звороті.

Поклав намальований розсип дублонів на кремезну шафку, а зверху посадив Лі та Сі.  

А потім повернувся – ліг у ліжко поруч із Лікою.

– Ти же чародій, – Сірий сам для себе повторив слова капітана та ніжно пригорнувся до холодної сплячої дівчини.