Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Лежачи під деревом, Костянтин накинув сонцезахисні окуляри і розслабився на килимку, дозволяючи сонячним променям ніжно пестити його шкіру. Звуки хвиль, що тихо прибереглися до берега, та спів пташок створювали гармонійний фон, який заспокоював його думки. Він почав занурюватися в легкий, поверхневий сон, коли раптом почув ніжний жіночий голос, що закликав на допомогу. Спочатку Костянтин вважав це частиною сну, але незабаром зрозумів, що це відбувається насправді.

Відкривши очі, він побачив, як дівчина ледве тримається на поверхні води, і без вагань кинувся в воду. Серце билося швидше, адреналін стрімко заповнював його тіло, коли він поплив до неї. Але коли Костянтин вже майже був поряд, дівчина раптово зникла під водою. Замість паніки, він відчув, як всередині загорілася рішучість. Костянтин відмінно вмів пірнати, тому набрав повні легені повітря і, затамувавши подих, пірнув за нею.

Чим глибше він занурювався, тим темніше ставало навколо. Ніби у водяній безодні, світло ставало все більш тьмяним, але Костянтин не зупинявся. Він побачив дівчину, що повільно спускалася на саме дно водосховища, і його серце затремтіло від страху. Прискоривши рухи, він ледве дотягнувся до її руки і схопив її, відчуваючи, як холод води пронизує його до кісток.

Затягнувши її до себе, Костянтин почав спливати до поверхні, дивлячись угору, де проміні сонця ледве пробивалися крізь воду. Він відчував, як кисню в легенях ставало дедалі менше, але рішучість підштовхувала його вперед. Через десять напружених секунд він нарешті виринув, де вже його чекали кілька хлопців, які теж кинулися на допомогу. Всі разом вони дісталися до піщаного пляжу, де відразу почали надавати дівчині першу допомогу. Як тільки вони розпочали, до них прибула швидка медична допомога, яка чекала на сигнали, готова в будь-яку мить стати на допомогу.

Коли Костянтин впевнився, що з дівчиною все гаразд і побачив, що після допомоги вона почала дихати, він зібрав свої речі, сів у свою автівку та відправився додому. Прибувши, одразу пішов на кухню, заварив собі кави та присів на стілець, розмірковуючи про те, як близьким він був до того, щоб піти на дно водосховища. Відкинувши ці думки, він підвівся і вийшов на подвір’я, щоб навести порядок. Час спливав так швидко, що вже земля почала повертатися від сонця, і незабаром настав вечір.

Невдовзі Костянтин почув жіночий голос, який кликнув його. Він обернувся і помітив двох незнайомих дівчат. Підійшовши до них, спитав:

— Чим можу бути корисним?

— Взагалі-то ви вже допомогли моїй подрузі, ви її сьогодні врятували, — відповіла незнайомка.

— З нею все добре? О, вибачте, я Костянтин, — представився він.

— Я Віра, а це моя подруга Аліна. Ту дівчину, яку ти врятував, звуть Мілана. Вона передала записку і попросила її набрати, — сказала Віра, протягуючи руку з запискою Костянтину.

— Ааа, як ви мене знайшли?

— Нам ще на пляжі повідомив чоловік, де вас шукати. Тим паче таку тачку (автівку) дуже складно не запам’ятати. Ти вибач, ми поспішаємо, треба їхати за Міланою у лікарню. Маємо надію, що ще зустрінемося. До зустрічі!

— Так, до зустрічі, — відповів Костянтин, задумано спостерігаючи, як дівчата йдуть геть.

Розгорнувши записку, він прочитав ім’я Мілана, її телефон, а також подяку і намальований поцілунок. Костянтину дуже кортіло подзвонити, адже дівчина була неймовірно гарною, але наразі він вважав це некоректним і невчасним, тож поклав записку до кишені.

Відправившись додому, Костянтин вирішив прийняти душ і лягти відпочивати. У ліжку він увімкнув фільм та постійно згадував обличчя тієї дівчини, поки не заснув. Хоча у більшості випадків Костянтину снились жахливі сновидіння, наступні декілька місяців він спостерігав лише темряву у снах, що дозволило йому доволі непогано відпочити.

Минуло декілька місяців, і за цей час, окрім роботи та кількох зустрічей з друзями, у житті Костянтина нічого не відбулося. Він так і не зателефонував тій дівчині, спочатку намагаючись витримати паузу, а потім, врешті-решт, забувши про неї, закинув штани у пральну машину. Лише пізніше він зрозумів, що втратив контакт із нею. У цей період Костянтин почав активно читати про психологію і невдовзі усвідомив, що в більшості випадків стандартна психологія руйнує життя, не надаючи можливості для саморозвитку. Вона підлаштовує людину під парадигми та системи контролю, в яких загрузла сучасна цивілізація.

Ці думки спонукали Костянтина вирішити написати книгу. Проте часу для цього у нього було дуже мало, адже повсякденні обов’язки займали значну частину його життя. Тоді він вирішив вести свій блог у соціальних мережах і завів власний канал, на якому зустрічався з людьми, які розвивалися у різних напрямках. Це дало йому можливість обмінюватися ідеями та досвідом, збагачуючи своє уявлення про світ.

Однак, на цьому шляху він зіткнувся з великим супротивом. Багато людей, з якими він спілкувався, ставилися до його нових поглядів із недовірою або навіть осуджували його. Це стало для нього випробуванням, адже він прагнув розширити своє мислення та знайти нові шляхи розвитку. Костянтин зрозумів, що готовність крокувати проти течії і відстоювати свої переконання може призвести до відчуження, проте також відкриває нові горизонти.

Внутрішній конфлікт між бажанням залишатися в комфортній зоні та потребою в особистісному зростанні змусив його переосмислити свої пріоритети. Костянтин зрозумів, що нестандартна психологія — це не лише про відмову від традиційних методів, а й про пошук власного шляху, відкриття нових можливостей і прагнення до більш глибокого саморозуміння. Він вірив, що розвиток особистості вимагає сміливості і готовності приймати виклики, адже саме в цих моментах народжуються нові ідеї та бачення, здатні змінити світ на краще.

У Костянтина був вихідний день. Світанок лише починав з'являтися за вікном, коли він сидів за ноутбуком на кухні, друкував свою книгу, а поруч парувала гаряча кава. Час спливав швидко й непомітно, поки раптом пролунав дзвінок на телефон. На екрані з’явилося ім’я «Іван».