Читати книгу - "Книга 1 : Кохання, що вбиває ., Anna O"

"Можна втекти від людини, але не від власного серця."

Минуло три роки.

Три роки, відколи він не дочекався мене.

Три роки, відколи я втекла від того болю, в який сама ж і кинулася.

Я вступила до університету й намагалася жити так, наче нічого не було. Наче я не пам’ятаю його очей, що заглядали в мою душу, його голосу, що був для мене домом, його рук, що притискали мене в той єдиний і останній раз.

І я майже змусила себе повірити, що минуле більше не болить.

Макс був тим, хто допомагав мені забути. Він з’явився в моєму житті несподівано – самовпевнений, харизматичний, із тієї категорії людей, які не приймають відмов. Його прислали сюди з Європи до тітки, і з першої ж зустрічі він дав зрозуміти, що я йому цікава.

Я не любила його.

Але я дозволила собі бути з ним.

Я сміялася, коли потрібно було сміятися. Говорила правильні слова. Тримала його за руку, коли він цього хотів.

Але коли він цілував мене – я відчувала порожнечу.

Я знала, що це несправедливо. Що я використовую його, як інструмент для знищення болю. Але що мені було робити?

Він хотів мене.

А я просто хотіла перестати хотіти його.

Я вчилася в одному університеті, Даня – в іншому. Ми були на різних факультетах, у різних світах. У нього була дівчина – Ріта, та, про яку всі говорили. Він не любив її, я знала це.

Але він був із нею.

Так само, як я була з Максом.

Бо так було простіше.

Все йшло за тим сценарієм, який я написала для себе.

А потім доля вирішила його спалити.

Одного дня, коли я поспішала на заняття, випадково врізалася в когось. Книжки розсипалися на підлогу, і я вже хотіла пробурмотіти щось на кшталт "вибачте", коли він підняв голову.

Даня.

Я не могла повірити своїм очам.

Його не мало тут бути. Його не повинно було тут бути.

Його перевели в мій університет. В наші коридори, наші аудиторії, наше місто.

В мій світ.

Я дивилася в його очі й бачила те, від чого бігла три роки.

Море.

Моє море, що колись стало для мене смертельною бурею.

В одну мить усе повернулося.

Наші ночі, сміх, дурні витівки в дитинстві. Його дотики. Поцілунок. Мій перший поцілунок.

Його губи на моїх. Його руки на моїй талії.

А потім він пішов.

Моє серце знову охопив вихор емоцій: біль, злість, ненависть, розчарування.

Я хотіла кричати.

Хотіла запитати, чому він повернувся? Чому тепер? Чому знову?

Але не сказала нічого.

Просто розвернулася й пішла, залишаючи його позаду.

Якби ж це було так просто.