Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"

Тонка грань

Катя закрила за собою двері квартири й на кілька секунд притиснулася спиною до них.

Що це, чорт забирай, було?

Вона могла б пояснити все логічно.

Втома.
Напруження на роботі.
Роздратування від того, що Марко її постійно провокує.

Але щось у ній точно знало — це було не тільки це.

Він був занадто близько.
Занадто довго дивився на неї.

І найгірше?

Вона не відвела погляд першою.

Катя зітхнула і пройшла в кухню.

Чай.

Їй потрібно щось гаряче і заспокійливе.

Вона поставила чайник, а поки чекала, відкрила телефон.

Груповий чат редакції:

     Оксана: У когось є ідеї для наступного матеріалу?
     Дмитро: Я пропоную зробити серію про вуличних музикантів Львова.
     Оксана: Цікаво. Марко, уявляю твої фото в цьому стилі.
     Марко: Якщо Катя дозволить, можу взятися за це.

Катя стиснула зуби.

     Катя: Подумаємо. Завтра обговоримо.
    Марко: Ну звісно. Без твого дозволу ж нічого не працює.

Вона закотила очі й вимкнула екран.

Марко.
Чому він такий… неможливий?

Вода закипіла.

Катя налила собі чашку зеленого чаю, зробила ковток і сіла на підвіконня.

Львів внизу жив своїм життям.

Люди з парасольками переходили вулицю, десь у дворі лунала гітарна мелодія.

Осіннє місто було таким атмосферним, що Катя раптом подумала…

Як Марко бачить усе це через об’єктив?

Вона струснула головою.

Час відпочити від нього хоча б на вечір.

Марко сидів у своєму улюбленому барі на Вірменській, граючи келихом віскі.

Навпроти нього сидів Тарас, його друг і колишній колега по фотопроєктах.

— Окей, розказуй, — Тарас прищурився. — Що там між тобою і Катериною?

Марко засміявся.

— Нічого.

— Брешеш. Я знаю цей твій погляд.

— Та який ще погляд?

— Як у кота, що ходить навколо рибки, але не знає, як її схопити.

Марко усміхнувся, зробивши ковток.

— Вона мене ненавидить.

— І ти, звісно, постійно її провокуєш?

— Ну а як інакше?

Тарас похитав головою.

— Ти або доведеш її до сказу, або вона доведе тебе.

Марко задумливо обернув склянку в руках.

— Можливо, це вже відбувається.

Наступного ранку Катя йшла до редакції, коли отримала повідомлення від Марка.

📩 Марко:
"Я вже тут. І каву тобі взяв."

Катя підняла брови.

Це… щось нове.

Коли вона зайшла всередину, він дійсно сидів біля вікна, розслаблено відкинувшись у кріслі, а перед ним стояли дві чашки кави.

— Чому така щедрість? — запитала вона, сідаючи навпроти.

— Хотів подякувати за те, що дозволила мені спробувати паркову зйомку.

Катя зітхнула.

— Якби я знала, що за це отримаю каву, давно б це зробила.

Марко усміхнувся.

— А ти вмієш жартувати.

Катя закотила очі, але взяла чашку.

— Не звикай.

Вони зустрілися поглядами.

І в цей момент…

Щось у повітрі змінилося.

Катя першою відвела очі, зробила ковток кави і відкрила ноутбук.

Але відчуття, що щось змінилося, залишилося.

Дорогі читачі!

Здається, між Катєю та Марком стає дедалі гарячіше. Вони грають у свою гру, але хто з них першим переступить межу? 

Як вам цей розділ? Відчуваєте цю напругу? Чи здається вам, що Катя потроху змінює своє ставлення до Марка… а може, і він до неї? 

Чекаю ваших думок у коментарях! Не забувайте ставити зірочки та підписуватись, щоб не пропустити найцікавіше. Далі буде ще більше несподіванок!

З теплом, ваша Настя))