Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Я ледве прокинулася зранку. Голова була важка, як після сну, в якому ти ніби бігала всю ніч. Але насправді я просто думала. Про нього. 

Іра вже була на ногах, весело щебетала, що сьогодні «перше офіційне знайомство з їдальнею цього санаторію», і що нам терміново треба йти снідати. Я не дуже хотіла — апетиту не було, але не хотілось і залишатися наодинці зі своїми думками. 

Ми прийшли до їдальні — просторе приміщення з високими вікнами, запах свіжоспечених булочок і кави розливався по повітрю, і, чесно кажучи, навіть я трохи зголодніла. 

— Вони хоч тут годують нормально? — запитала я Іру, оглядаючись. 

— Зараз перевіримо, — усміхнулась вона й потягнула мене до лінії видачі. 

І тут я його побачила. 

Він стояв за прилавком, у кухарському фартусі, з тією самою легкою недбалістю у жестах, як учора, на вечірці. Його рука вправно тримала ополоник, а очі… очі знову вп’ялися в мене. 

Мене наче хтось штовхнув у груди. 

Його погляд не був нав'язливим, але в ньому було щось небезпечне. Наче він уже щось вирішив для себе. І мені залишалось тільки чекати, що саме. 

— Ну привіт, — сказала Іра, явно помітивши, як я застигла. — Здається, твоє меню на сьогодні визначено. 

Я намагалася виглядати спокійною, тримаючи піднос, ніби це щит. Підійшла до нього ближче, обираючи кашу, хоча й не збиралася її їсти. 

— Кава з молоком чи без? — його голос був низький, теплий, але з якоюсь насмішкою. 

— Без, дякую, — відповіла я, дивлячись йому в очі. І одразу пожалкувала. Бо в тих очах було все: виклик, цікавість… і щось інше, щось глибше. 

Він простягнув мені чашку, і пальці мимохіть торкнулися. Теплі. Сильні. 

— Вчора ти швидко зникла, — тихо промовив він, нахилившись трохи ближче. 

— А ти швидко втік, — відповіла я з посмішкою, хоча всередині мене все клекотіло. 

— Наступного разу залишимось трохи довше? — його брова ледь піднялася. 

— Може. Якщо ти приготуєш нормальний обід. 

Я пройшла повз нього, тримаючи чашку так, ніби вона рятує мене від доторку його слів. 

Іра сіла навпроти, хитро посміхаючись. 

— Ти вже не думаєш про Антона, правда? 

Я опустила очі й відпила ковток кави. Гаряча. Обпікає губи. Як і його погляд.