Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 1. Справа про зниклого чоловіка, Віталій"

Обличчя полковника Захарченка почервоніло від гніву. Він різко стукнув кулаком по столу, аж папери підскочили.

– А я тобі наказую! Шукай іншого злочинця, розумієш? Іншого! А цього Шрама не чіпати! Це прямий наказ генерала! І геть з мого кабінету! – крикнув полковник, його голос зривався на крик.

Сергій Петрович спокійно витримав цю емоційну тираду. Він розумів, що наказ є наказ, але внутрішньо відчував, що це рішення є помилковим.

– Я вас зрозумів, Олександре Олексійовичу. До завтра, – стримано відповів Соловей, розвернувся і вийшов з кабінету начальника.

Залишивши за собою гнівні вигуки полковника, Сергій Петрович пройшов коридорами відділку, відчуваючи легке розчарування, але водночас і ще більшу рішучість. Він вийшов на вулицю, де вже панувала нічна прохолода. Повітря було свіжим і чистим після денної спеки. Соловей глибоко вдихнув і подивився на темне небо, всипане зірками.

– Дуже цікава справа розвивається, – подумав він, сідаючи у свою машину. Наказ начальника не чіпати Шрама значно ускладнював розслідування, але водночас і підтверджував, що за цим кримінальним авторитетом стоїть щось більше, ніж просто давні зв'язки зі зниклим. Це лише розпалювало його професійну цікавість і бажання докопатися до істини. Він завів двигун і поїхав у нічну темряву, обмірковуючи подальші кроки в цій заплутаній справі.