Читати книгу - "Безодня "Спритного Лева", Василь Різдвяник"

          Навколо усе загриміло, океан каламутився мов вода у банці, «Спритний лев» ледве тримався на воді, мені увесь час здавалось, ніби ось-ось і він перевернеться, але на те він й був найміцнішим кораблем королівського флоту, тримався хоч би що. Це було схоже на землетрус, який струсив океан разом з нашим кораблем, варто було дуже міцно триматися, адже ціла група хлопців через сильні хитанні просто повипадали за борт, і більше їх ніхто не бачив. Я стояв у дверях своєї каюти, міцно тримаючись за мотузку за самі двері, а матроси яким не вистачало сили триматися, відбивалися від кожного кутка корабля в інший немов м’ячі, і врешті-решт всеодно випадали за борт. Сильний вітер почав буквально відривати вітрила, увесь корабель скрипів а скло у каюті капітана та навіть моїх порозбивалися у вщент, довелось закрити двері та триматися за низ зовні, адже каюта сповнена малим склом, яке розлітається що секунди у каюті через хитання судна. Потім я вхопився за сходи, і зробив це дуже вчасно, адже буквально через десять хвилин двері моєї каюти вирвало з луткою, та полетіли дверцята прямо у воду. Згодом землетрус зменшувався, що дозволяло більш-менш безпечно рухатися уздовж палуби. Аж раптом, у далині прямо по курсу, океан почав буквально відкриватися! Вода повільно розходилась у сторони, формуючи форму кола, що ставало все деталі більше й більше. Глибина цього не Тихого океану, була приблизна така ж сама як справжньої версії океану. Наше судно підходило все блищє, а діамант що тримав старий Борен сяяв мов зірка, яскраво й сліпуче, фіолетовим кольором, вже не мерехтів і геть не був мінливим, а тільки однаково сяяв. Опісля, старий покидьок сміючись та тримаючи діамант перед собою не зводив з нього захопливих очей, буцімто зачарований темною й магічною силою цього артефакту; він кинув штурвал повільно крокуючи містком, штурвал крутився сам по собі а корабель йшов прямісінько у безодню що ставала все більше, і вела просто у пітьму. Тоді я зрозумів що час брати ситуацію у свої руки. Я вхопившись на ноги піднімався сходами до капітанського мостику, аби взятися за штурвал та спробувати розвернути корабель в іншу сторону, для цього ще варто розгорнути залишені вітрила та у будь яку мить готуватися скидати якір, якщо втекти назад не вдаться, а шанс цьому справді малоймовірний, адже безодня що розходилась у самому центрі, утворювала потужні водоспади що по колу зливали усе у темну порожнечу. Забравшись на місток я схопився за дикий штурвал що вже жив сам по собі, аж раптом старий Борен пригрозив мені шаблею, своїм лютим поглядом натякаючи аби я відступив. Не було часу вирішувати конфлікти у таких умовах, тому я зробивши вигляд що повільно відходжу, на що він легенько усміхнувся задоволено мені кивнувши, ховаючи вже шаблю у піхви. Як я різко дістав пістолет, вистріливши йому у ногу, він чого він болісно заволав, впустивши камінь та скотившись зі сходів лежав на палубі, стискаючи поранену ногу. Тоді я знову вхопився за штурвал, і дуже голосно що аж зірвав голос, наказав усім хутко зібратися та бути готовими до наказів. Дехто досі не міг взяти себе у руки повністю схибнувшись, та качаюсь по палубі стискали голову. Інші матроси охоче були виконувати усе що я скажу, бо на кану стояло життя. По моїм швидким розрахункам, нам не вдаться втекти, безодня розходилась все більше, засмоктуючи в себе не тільки океан а і вітер, що не дасть розгорнути корабель а тим паче іти проти себе, він просто забере нас разом з собою у прірву. Половина наших вітрил відірвані, деякі частини щогл пошкодженні, наш легендарний фрегат втратив усю свою швидкість яка у нього була, залишивши її на рівні швидкості шхуни. Хлопці хутко виконували накази, розгорнули вітрила на лівий борт, аби хоч якийсь вітер дмухаючи у них допоміг нам розгорнутися в інший бік. Безодня була вже буквально перед носом, адже вона розходилась швидше ніж ми щось робили для того аби уникнути її. Я наказав хутчіше скидувати якір, обидва, аби вхопитися до дна якщо він тут, як умога міцніше. Тримаючи штурвал я розгорнув корабель лівим бортом до безодні, у цей час один якір що по правовому борту, хутко якимось дивом вчепився у щось, і «Спритний лев» різко спинився на самому краєчку темної безодні, з якої так й вирувала пітьма, в яку по колу зливався увесь океан. Наш корабель лівим бортом був прямо над нескінченою безоднею, в яку звисав перший якір на увесь майже ланцюг, а якщо спробувати заглянути у ту пітьму, можна просто втрати глузд. Кожен на кораблі боявся хоч якось поворухнутися, бо корабель і так похитувала вода, здіймаючи на його на легких хвилях, що створювалося враження, що лише справа часу поки корабель не провалиться у цю пітьму.

          От вам те саме пекло в яке увесь цей час вів нас старий Борен. Це безодня «Спритного лева», наша загибель як команди, і тут навіть немає й мови про скарби. Проте, про щось все ж казав старий Борен, про якісь скарби найвищого. Якщо правильно розуміти ці слова, поєднавши їх з моїм маренням та очима які ми бачили у далині як щойно потрапили у цей світ, потім слово «Бріасмоніз» що з латинської означало «монстр» або «чудовисько». Виходить місце в яке нас завів старий Борен, належить найвищій істоті на ім’я Бріасмоніз. Боже! Пишуться ці слова, я навіть зараз з жахом, що проникає у кожні куточки моєї душі, відчуваю його так як тоді, прямо на межі смерті від якої я намагаюся врятувати цілу команду, але єдине що вже не врятуєш, так це здоровий глузд, назавжди втрачений у цьому невідомому вимірі, над яким панує істота на ім’я Бріасмоніз. Я повільно спустився з капітанського містку, лякаючись кожного скрипіння корабля, думаючи ось-ось і він впаде. Спокійно дійшовши до капітана, я схопив цього покидька за шию, починаючи люто випитувати відповіді, аби усі мої здогадки були підтвердженні. І ось що він мені тоді сказав:

          - Десять років тому, перед тим як допомогти тобі захопити корабель на якому ти служив, я уклав угоду з надприродними силами. Це сталося абсолютно випадково, коли один раз на березі, із якихось Багамських островів, я знайшов пляшку, що була така стара навіть тріснута у багатьох місцях. У ній лежав папір, такий старий жмут, що половина тексту на ньому, давно вже було втрачено. Цей жмут паперу судячи з усього, був вирваний з щоденника, а підпис на ньому був самого Фернандо Магеллана 1524 року. На папері було сказано про укладання угоди з надприродними силами, істотами що живуть у паралельному світі, маючи на половину морське і космічне походження одночасно. Їхній світ буквально віддзеркалення нашого, яким керує Морський Володар Жаху на ім’я… – він мовив ці слова тихо, - Бріасмоніз. Судячи з тексту Магеллан бачив їх особисто.