Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Керем сидів за великим дерев'яним столом у родинному домі, слухаючи батьків, які невідривно дивилися на нього. Його батько, Ельфан, говорив про важливість обов’язку та традицій. Мати, Таміра, виглядала заспокоєною, немов усе в їхньому світі йшло за планом.

— Завтра ми поїдемо до Ізміру, — сказав Ельфан, його голос був серйозним і твердим, як зазвичай. — Познайомимося з родиною Ясмін Карай. Час діяти, синку.

Керем відчув, як щось важке й неприємне стиснуло його серце. Його руки стиснули край стільця, коли він почав усвідомлювати, що ці слова означають.

— Що? — його голос був ледве чутним, але у ньому було все: здивування, біль і розчарування. — Ви хочете, щоб я зустрівся з нею?

Ельфан спокійно кивнув.

— Це важливо для родини, для бізнесу. Ти не можеш ухилятися від цього обов’язку. Ми вже домовилися з її батьком. Усе вирішено.

Керем відчував, як всередині нього все кипить. Слова батька були як кайдани, що здавлювали його. Як йому сказати, що він не хоче цього? Що його серце належить іншій?

— Ви не розумієте, — в голосі Керема звучала злість. — Я не хочу бачити цю дівчину! Я кохаю іншу! Це все безглуздо!

Таміра подивилася на сина з подивом і тривогою в очах, а Ельфан накрутив брови, зазвичай спокійний, але цього разу обурений.

— Що ти говориш, Керем? Яка інша дівчина? Це просто нерозумно! Ти не маєш права вибирати по своїй волі. Ти — частина цієї родини, частина цієї імперії!

Керем встав із-за столу, його груди зводило від гніву.

— Я не буду цього робити! Я не зустрічатимусь з нею! Ви не розумієте — я люблю іншу, і нічого не зміниться! — його голос був гнівно твердим.

Мати спробувала заспокоїти його:

— Синку, ми тільки хочемо для тебе найкращого. Ясмін — прекрасна дівчина. Вона з хорошого роду, з гарною родиною. Ти не можеш відмовитись.

Керем різко повернувся до матері.

— Я не хочу слухати це! Я не хочу бути частиною цього, не хочу нікого бачити і не хочу… — його голос зламався, але він швидко зібрався.

Таміра помовчала, а потім тихо промовила:

— Я знаю, що тобі важко. Але це твій обов'язок. Ми робимо це для родини.

Керем мовчав, збентежений, розгублений. З якоїсь миті він відчув, що здаватися не було жодного сенсу. Батьки вже прийняли рішення, і йому залишалося тільки погодитись. Але його серце було заповнене тільки гнівом і розчаруванням.

— Завтра, — промовив він через зуби, виходячи з кімнати, — я зроблю все, що ви скажете. Але це не буде по моєму бажанню.

І, залишивши батьків, він вийшов на подвір’я. Ніч була темною, як його думки. Він подивився в небо, намагаючись знайти хоч якийсь спокій у цьому хаосі, але не міг. Він знав, що завтра має зустрітися з Ясмін, але його серце вже належало іншій.