Читати книгу - "Бойова група «Байєрсдорф»"

Після того як потяг з артилеристами досяг Ярослава, а інші ешелони з Дивізійниками проїхали через Перемишль, з'ясувалося, що радянські партизани підірвали залізничний міст у районі Рави-Руської, і тому бойову групу перепрямували на Любачів, який і зазначили як кінцевий збірний пункт. Через це артилеристи затрималися у Ярославі на зайві півгодини.

Саме потяг з артилеристами першим рушив з Ярослава на Любачів. Як згадував Длябога, їхали «зі страхом» перед партизанським нападом. Ці побоювання виявилися небезпідставними. Коли потяг проїхав міст через Сан біля Сурохіва, то пролунав потужний вибух, який висадив міст у повітря, «мабуть, спрацювала годинникова міна». Таким чином, зв'язок з іншими ешелонами, що транспортували бойову групу, виявився розірваним. Артилеристи рушили далі і коли наблизилися до Любачева, то почули ще два вибухи, «один ближче, другий далі» — це партизани підірвали мости в Башні Долішній, Горішній і Горинці. Всі телефонні лінії також були перервані. А втім, потяг зумів благополучно дістатися станції Любачів і артилеристи почали вивантажуватися. Розвантаження йшло доволі повільно, бо технічні можливості невеличкої місцевої станції давали змогу одночасно розвантажувати лише два вагони.

Знищення партизанами мостів на шляху до Любачева відобразилося на маршруті інших частин бойової групи, бо після цього потяги з дивізійниками були спрямовані на Львів. Ярослав Овад згадував, що «через висадження партизанами якогось мосту, ми мусили їхати кружною дорогою через Львів до Ярослава»[47]. Таким чином, бойова група опинилася несподівано розділена на дві частини: одна частина її виявилася у Любачеві, а друга — у Львові.

Чернівецький вокзал у Львові, куди 18 лютого прибули частини бойової групи

До Львова потяг з ротою Овада їхав повільно і часто зупинявся. Коли ешелон дістався Львова, то зупинився не на головному, а на Чернівецькому вокзалі[48].

Офіцери бойової групи разом з членами Військової управи під час перебування частин групи «Байєрсдорф» у Львові. Крайній зліва — це гауптштурмфюрер СС Карл Бріштот, досвідчений фронтовик, командир піхотного батальйону. Зверніть увагу на щиток з «галицьким левиком», нашитий на його правому рукаві (зазвичай такі щитки нашивали на лівий рукав під орлом СС)

Невідомий офіцер бойової групи з членами Військової управи під час перебування бойової групи. Справа наліво: офіцер, Осип Навроцький, Михайло Хронов'ят, Євген Пиндус

У Львові основні частини бойової групи пробули десь 2–3 дні. Зрозуміло, що поява у Львові підрозділів дивізії, які прямували на свою першу бойову акцію, стала визначною подією для Українського центрального комітету (УЦК) та багатьох українських національних організацій. Що б там не казали щодо боєздатності бойової групи, але вирушення частин дивізії військ СС «Галичина» на фронт стало довершеним фактом для всіх українських національних сил, незважаючи на те, скептично вони дивилися на існування дивізії чи позитивно.

Іванна Гардецька, член жіночої допоміжної ради при Військовій управі, разом з Михайлом Хронов'ятом роздають подарунки воякам дивізії під час перебування бойової групи у Львові

Під час постою на вокзал до вояків приїжджали делегати від УЦК та Військової управи, пересічні громадяни, родичі та друзі вояків, журналісти, фотокореспонденти та волонтери від українських організацій, які роздали воякам подарунки. Іванна Гардецька, член жіночої допоміжної ради при Військовій управі, 28 лютого 1944 року звітувала за роздачу пакунків з подарунками для підрозділів дивізії «Галичина» та 1‑го батальйону 4‑го галицького добровольчого полку СС[49], в період, коли вони перебували у Львові з 18 по 26 лютого 1944 року. Всього було роздано 2000 пакунків, що містили тістечка, печиво, м'ясо, хліб та цигарки. Окремо для охочих (а такими були майже всі) було забезпечено постачання пива. На укомплектування цих пакунків було витрачено 170 кілограмів борошна, 34 кілограми цукру, 23 кілограми масла, 227 кілограмів ковбас та сосисок, 25 000 цигарок та 1927 пляшок пива[50]. Разом із продовольством була організована роздача газет «Львівські вісті», «До перемоги», а також різноманітного роду книжок, брошур тощо.

Вояк приймає подарунок від Іванни Гардецької та її волонтерів

Волонтери дають вояку подарунок

Українські вояки у Львові. Можна почуватися розслаблено та дізнатися з газети свіжі львівські вісті

Для українських вояків перебування у Львові стало дуже сприятливим моментом. Ті з них, які мешкали у Львові, отримали змогу відвідати свої родини та покрасуватися перед родичами та знайомими в есесівському військовому однострої. Перебування у родинно–дружньому колі дуже добре відобразилося на моральному стані вояків. Стрілець Остап Верин з гумором згадував після війни, як його відвідали батьки: поки батько роздавав воякам цигарки та чай, мати створила кумедну ситуацію, вийнявши теплі речі з сумки і почавши його повчати: «Зараз, синку, коли стає холодно, я хочу, щоб ти носив светр… і не забувай змінювати свої шкарпетки», «пиши нам частіше». Навіть через місяці після цих подій його товариші по службі пригадували йому: «Зараз, синку, не забудь одягти свій светр» і «пиши частіше»[51].

Зауважимо, що в цей період губернатор Галичини бригадефюрер СС Отто Вехтер[52] планував використати підрозділи української дивізії для пропагандистського параду у Львові. Однак частини групи Байєрсдорфа, що випадково опинились у галицькій столиці, в цьому задіяні не були, можливо, тому, що термін їх перебування був дуже коротким, а саме перебування — незапланованим. Але 22 лютого 1944 року парадом по місту пройшов 1‑й батальйон 4‑го галицького добровольчого полку СС, який в українській пресі назвали «частиною дивізії СС «Галичина»«[53].

Михайло Хронов'ят разом з унтерштурмфюрером СС (на те, що цей офіцер — німець, вказують його нагороди). На задньому плані можемо бачити ще одного унтерштурмфюрера СС, зверніть увагу на його кавалерійські чоботи зі шпорами

Варто зауважити, що існує доволі поширене твердження, нібито під час перебування у Львові одна стрілецька рота зі складу бойової групи Байєрсдорфа взяла участь в урочистому похованні Отто Бауера та Хайнриха Шнайдера, помічників губернатора Галичини Отто Вехтера, які були вбиті радянським агентом Н. Кузнєцовим 9 лютого 1944 року. Однак це