Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

Надворі, на смузі південного напрямку траси I-95, з’явився важко впізнаваної марки і допотопності автомобіль-універсал. Подорожував цей легковик зі швидкістю, набагато меншою за визначену для платної автомагістралі мінімальну. Його наздогнав гінкий сідловий тягач і, заревівши гудком, вивернув на обгінну смугу. Універсал, що тепер уже котився ледве не просто за інерцією, завернув у проїзд до відпочинкової зони, проігнорувавши великий щит із написом: «ЗАКРИТО. НЕ ОБСЛУГОВУЄТЬСЯ. НАСТУПНА АВТОЗАПРАВКА ТА ЇЖА ЧЕРЕЗ 27 МИЛЬ». Машина вдарила — так, що вони покотилися геть, — чотири помаранчевих барила, які блокували в’їзд, і зупинилася ярдів за сімдесят від будівлі покинутого ресторану. Відчинилися двері з водійського боку, але ніхто звідти не виліз. Також не прозвучало дзвоників, які сигналізують: «Агов-дурнику-в-тебе-двері-відчинені». Дверцята просто беззвучно повисли.

Якби Піт Сіммонс зараз, замість кімарити, дивився надвір, водія побачити він би не зміг. Машина була заляпана болотом, і по лобовому склу розмазана грязь. Що було доволі дивно, оскільки дощу на півночі Нової Англії не траплялося вже понад тиждень і автомагістраль була абсолютно сухою.

Машина завмерла трохи віддалік на проїзді під захмареним квітневим небом. Барила, які вона збила, припинили котитися. Водійські двері висіли прочиненими.

2. Даґ Клейтон («Пріус» 2009)

Даґ Клейтон був страхувальним агентом із Бенгора, який прямував у Портленд, де в нього був заброньований номер у готелі «Шератон». Він сподівався потрапити туди щонайпізніше під другу годину. Це залишало вдосталь часу для післяполуденного сну (розкіш, яку він рідко міг собі дозволити), перед тим як шукати собі вечерю на Конгрес-стрит. Завтра рано-вранці він мусить з’явитися до Портлендського конференц-центру, отримати бейдж і приєднатися до чотирьох сотень інших агентів на конференції, що називається «Пожежа, Ураган та Повінь: страхування від катастроф у двадцять першому столітті». Проїхавши повз знак «82 Миля», Даґ наблизився до власної катастрофи, яка не мала нічого спільного з темами конференції в Портленді.

Його валіза і портфель лежали на задньому сидінні. У виїмці ковшеподібного пасажирського сидіння лежала Біблія (версія короля Джеймса; Даґ вважав зайвим мати якусь іншу[33]). Даґ був одним з чотирьох проповідників без офіційного духовного сану в церкві Святого Спасителя, і, коли надходила його черга проказувати проповідь, він любив називати свою Біблію «генеральною інструкцією зі страхування».

Даґ прийняв Ісуса як свого особистого спасителя після десяти років пияцтва, які охоплювали період перед його двадцятиріччям і більшу частину після. Цей завдовжки в десятиріччя запій закінчився розбитою машиною і тридцятьма днями в Пенобскотській окружній в’язниці. Він опустився на коліна в тій смердючій камері розміром як труна вже в першу свою ніч там і відтоді опускався на них щовечора.

«Допоможи мені виправитися», — молився він першого разу і так кожного разу відтоді. Проста молитва, що була віддячена двократно, потім десятикратно, потім сторицею. Даґ вірив, що в наступні кілька років він зросте тисячократно. А що тут найкраще? Небеса чекають на нього в кінці цього всього.

Біблія була замусоленою, бо він читав її щодня. Він любив у ній усі історії, але одну він любив найдужче — її він обдумував найчастіше, — то була оповідка про доброго самарянина. Він проказував проповіді на тему цієї частини Євангелія від Луки кілька разів, і після них паства церкви Святого Спасителя не шкодувала компліментів, благослови їх Господи.

Даґ гадав, це тому, що ця історія така особиста для нього. Священик пройшов повз пограбованого й побитого подорожанина, що лежав край дороги; так само зробив і левіт[34]. А потім хто йде? Огидний ненависник євреїв самарянин. Але саме він виявився тим, хто допоміг, хай яким він був ненависником євреїв. Він очистив порізи й садна тому подорожанину, потім перев’язав їх. Він поклав того подорожанина на свого віслюка й оплатив йому кімнату в найближчому заїжджому дворі.

«Котрий же з цих трьох на думку твою був ближнім тому, хто попався розбійникам?»[35] — питається Ісус у молодого, шпаркого законника, котрий розпитував його про умови досягнення вічного життя. І той шпаркий, але не дурний, відповідає: «Той, котрий явив милість».

Якщо Даґ Клейтон і жахливо боявся чогось — це бути, як той левіт у цій історії. Відмовити в допомозі, коли допомога потрібна, і пройти повз протилежним боком дороги. Тому, побачивши забруднену машину, що стояла трохи далі на в’їзді до покинутої відпочинкової зони — перед нею повалені помаранчеві загороджувальні барила, водійські дверцята напіввідчинені, — він вагався лише якусь мить, перш ніж клацнути сигнал повороту й собі заїхати туди.

Він зупинився позаду, ввімкнув аварійні проблискові маячки і почав вилазити. Потім помітив, що в універсала начебто нема заднього номера… хоча там було так багато тієї клятої грязі, що напевне сказати було важко. Даґ дістав із центральної консолі «Пріуса» свій мобільний телефон і перевірив, чи той увімкнутий[36]. Бути добрим самарянином то одне; наближатися без обачності до якоїсь безпородної, без номерів машини то суще глупство.

Злегка затиснувши телефон у лівій руці, він вирушив до універсала. Ні, номера нема, він був щодо цього правий. Даґ спробував подивитися крізь заднє скло, але не побачив нічого. Забагато грязюки. Він ступив у бік водійських дверей, потім завагався, подивився на машину в цілому, нахмурився. Чи це «Форд», чи «Шеві»? Хай йому грець, але ж не розпізнати, що було дивно, оскільки впродовж своєї кар’єри він мусив застрахувати тисячі універсалів.

«Модифікований?» — запитав Даґ сам у себе. Ну, можливо… хоча хто б морочився з перебудовою якогось універсала на щось аж таке анонімне ?

— Агов, привіт! Усе гаразд?

Він підійшов до дверей, несвідомо стискаючи телефон сильніше. Спіймав себе на тому, що думає про якийсь кінофільм, який страшенно налякав його колись, ще дитиною, щось там про дім із привидами. Там зграйка підлітків підійшла до старого, покинутого будинку, а коли один із них побачив двері, що стояли навстіж, то прошепотів друзям: «Погляньте, вони відчинені!» Хотілося сказати їм, щоб не заходили досередини, але ж вони, звісно, зайшли.

«Це глупство. Якщо хтось є тут, у цій машині, він може бути пораненим».

Звичайно, цей парубок міг піти до ресторану, можливо, пошукати там таксофон, проте якщо він дійсно поранений…

— Агов?

Даґ було потягнувся до дверної ручки, та потім передумав і нахилився, щоб зазирнути крізь