Читати книгу - "Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон"

в якій були б знайдені Його останки,

о, яке б невичерпне джерело для поклоніння

               знайшли б люди,

від першого шийного хребця до нігтьової фаланги

                мізинця лівої ноги.

В які дорогоцінні реликварїї ми уклали б

    Його роз’єднані на дрібні фрагменти останки!

Думаю, Він знав це, адже Він знав усе.

І Він не дав нам такої можливості —

               печера була порожня

і в плащаниці була порожнеча і відбиток тіла

                на білій тканині.

І це нагадує нам слова апостола – якщо б Христос

         не воскрес, марна була б наша віра.

Віра в те, що Христос не повстав з померлих.

♦ ♦ ♦

Сине Божий! Тобі днесь вклоняюсь і серце Тобі віддам.

У Причасті Вечері Тайної прийми мене, Йсусе!

Тому що не зраджу Твою Таємницю Твоїм ворогам

і Юди цілунком чола Твого я не торкнуся.

Але, як розбійник розп’ятий, благаю: у вірі зміцни,

мій Боже! І в царстві Своєму мене пом’яни!

♦ ♦ ♦

Храм ще темний. Співають усі: «Не ридай мене, мати».

Плащаницю несуть у вівтар. Западає тиша. Вона —

в честь «распятаго же за ни при Понтійстем Пілаті,

і страдавша, і погребенна». Мить єдина, одна —

промине у мовчанні. Тоді – задзвенять кадила.

Заспівають священики. Зверху підхопить хор.

Світлом засяяла дві тисячі років тому могила.

За хвилину – засяє пронизаний світлом собор.

Вдарять дзвони. Люди підуть ходою хресною,

прилаштовуючись до хору – здалеку чутно спів —

прикриваючи свічку долонею, із братами своїми одесную.

Господи, дай Своїм слугам, кожному, хто що просив.

Ти розтрощив нам душі Твоїм стражданням.

Ти поранив наш розум Твоїм терновим вінцем.

Тільки й радості в нас, що у третій день, згідно з Писанням,

Ти воскрес і вознісся, і тепер Ти – поруч з Отцем.

♦ ♦ ♦

Жінка дивиться прямо – в радості чи то в гніві,

чи то в любовнім шалі, й щільнішає, гусне мить.

А діва сидить за прядкою, сидить, як і личить діві,

погляду не підводить. Між пальців снується нить.

Нитка снується – від Благовіщення до Успіння Діви.

Тягнеться світла нитка посеред нетрищ пітьми.

Ангели прославляють. Та Діва не чує співу,

а того, що Діва співає, – на жаль, не почуємо ми.

Все заглушає шум у дворі, звук прядки цілими днями —

голуб лопоче крильми, ангел ступає легко, втоми не зна.

Наше Спасіння у хованки грається з нами.

Дзвін ще не вдарив, одначе у вухах бринить луна.

В серці Едему дозріли плоди на Древі Життя – правдиві.

Вони хоч важкі, однак не бояться впасти, якщо потрясти.

Радуйся, о Маріам! Ну бо що ще робити Діві?

Радіти, страх мати і дивуватися. Та ще – пряжу прясти.

♦ ♦ ♦

Відпочинь, і, припавши до ніг Владики,

погрійся в променях слави його, щоби також її відчути,

вслухайся у левів приборканих охи й рики,

скуштуй-но вина, відчуй-но присмак отрути.

Стерпи свій зненацький біль від горла й до паху.

Біль скрізь і наскрізь – не лишилося місця для страху.

От і добре – нічого поганого більше не трапиться із тобою.

Познайомся: онде – ангел у чорному, онде – ангел у білім.

Твоя душа зринає угору, та об стелю вдарившись головою,

втрачає свідомість і падає – поруч із тілом.

♦ ♦ ♦

там це море велике й просторе, там

цей левіафан якого Ти створив Собі для гри

там цей простір духа де місце молитвам словам

і карам небесним прихованим до пори

там ці гори торкнешся їх Господь там малі острови

розкидані по поверхні вод недалеко від

берега там старигань з пошкодженням голови

руки гаки курчати груди грушоподібний живіт

там ця книга книг розкрита лежить на столі в імлі

але щоб прочитати її не потрібно ні лампи ні свічки мені

тому що будь-який предмет, що лежить на цьому столі

сам випромінює світло немеркнучі промені

якщо букви всі пораховані вже не потрібні слова

рядки сторінки застібки з міді на обкладинці шкіряний

не ростуть дерева там де не росте трава

навіть ангел відкине крила як політ завершує свій

що ж буде з матерією яка як кажуть без нас

існує вона після нас замість нас перед зором Вітця

що ж буде з усіма світилами що без сенсу парять

зникаючи і виникаючи в порожньому просторі до кінця

там це море велике і просторе, там цей водний звір

луска з бронзових золочених щитів й плавець молись

там це небесне військо відступаюче без втрати вір

там цей зникаючий світ туди звідки виник колись

Зірка Різдва

♦ ♦ ♦

Дітовбивці прямують до Віфлеєма —

наказано вирішити проблему:

хлоп’ят до двох років – під ніж, в небуття.

А з Віфлеєму, з рідної хати

тікають Йосип, Пречиста Мати

і ще не подібне до Бога Дитя.

Тікайте, – так Янгол сказав їм з неба,

але не сказав: попередити треба

сусідів, щоб також збирались в дорогу,

не можуть – нехай немовлят сховають.

І от – діти мертві, мадонни ридають,

і тут не вдієш уже нічого.

Плаче Рахіль –