Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

Імена дівчаткам вибрав Микола. Ольга хотіла назвати Свєту Наталкою, а Марію - Мар'яною. Коли дівчата виросли, то полюбили свої імена і дякували батькові, що він їх врятував від такої страшної долі.

- Мар'яна! Фу, негарне ім'я! - завжди скаржилася Марійка.

- А во, нагорі теж є Мар'яна, - мати відповідала.

- То та висока? Ми з нею колись гралися.

- Вона вдалася у свого батька. У неї високий тато був.

- Чому був? - питалася Свєта.

- Він і досі є, але живе окремо від дочки і дружини. Колись цю Мар'яну наш татко був врятував.

- Врятував? Як?

- Її старша сестра забула ключі тоді вдома і через балкон попросила кинути їй їх. Мар'яні було всього п'ять років. То ж вона стала на стулку, яку принесла і сперлась на перила, та трохи перехилилася і впала з балкона. Татко тоді якраз був на балконі. Він щось почувши, глянув тому уверх, побачивши лише дівчинку, що падає. Коля схаменувшись, зловив її за ногу, та мильничок вислизнув з його руки, і Мар'яна вдарилася плечима об перила сьомого поверху, а звідти впала вже на землю. Добре, що там був ґрунт, а не асфальт. Вона ще встала тоді і пішла кудись, але татко швидко прибіг, і взяв її на руки. Потім швидка приїхала й її забрали. Щаслива дівчинка! Падала з дев'ятого поверху і жива, і здорова лишилась!

Людина, котра має брата, або сестру - щаслива. Вони можуть і сваритися, і битися, і миритися, і знову гратися разом. Те, що можна зробити вдвох, не можна зробити одному.

То ж і Світлана, і Марія  були щасливими людьми. Вони мали з ким сваритися, битися... А сваритися вони любили! Як посваряться, то після примирення, вони й не знають через, що вони сварилися! Такі вони були!

- У нас сьогодні математички не було. Була така «ля - фа»! - каже Свєта.

- А у нас усі уроки були, - відповідає Марійка.

- Я сьогодні була в цій спідниці...

- Я знаю, бо ти досі в ній.

- І Полянський, один хлопець з мого класу, казав, що бачить мене вперше в спідниці.

- Та, бо ти постійно в штанах ходиш.

- Я сьогодні грала в тетріс.

- В тетріс? А, це така гра! Там треба складати різні фігурки?

- Ага.

- Я знаю, бо таку теж грала. Треба таткові сказати, хай нам таку купить.

- А скільки вона коштує?

- Десь шістдесят тисяч купонів.

- Ми тепер усі мільйонери.

- Що мріяли, те і маємо. Все тепер тихо, мені треба вчитися.

- Мені теж треба.

Марійка відкриває зошит, у якому різні приклади. Очевидно, вона робить домашнє завдання з алгебри.

- Два ікс плюс ігрик, дорівнює дванадцять. Сім ікс мінус два ігрик, дорівнює тридцять один.

Світлана відкриває книжку з історії й починає читати:

- Україна була повністю окупована Німеччиною.

- Тихо, ти мені заважаєш!

- Ти мені теж.

- То іди в спальню чи в кухню.

- Сама туди іди. Я не хочу.

- Я теж не хочу. Я перша прийшла додому, тому й тут буду вчитися.

- А мені що до того, що ти перша прийшла! Я нікуди не піду.

- Я теж не піду. Ігрик дорівнює...

- З України вивозилися чорноземи, худоба...

От так вони сварилися. Інколи це закінчувалося навіть бійкою.

У двері дзвонять. Ніхто не рухається.

- Йди відкрий двері, - Свєта каже.

- А чого я маю йти відкривати? Йди сама відкривай! - Марійка своє додає.

Так вони обидві сидять, а дзвінок все дзвенить й не стихає. Тоді Марійка не витримує і біжить відкривати.

- Ви що глухі? - заходить Ольга. - Я вже тут півгодини дзвоню, а ви мов поснули!

- Півгодини ти не дзвонила. Не бреши.

- Як не дзвонила, як дзвонила? Я тут, як дурна стирчу!

- Це Свєтка не хотіла відкривати.

- Держи сумку.

Марійка бере сумку і іде до кухні, і там кричить:

- Цукерки!

Свєтка встає з дивана і біжить на кухню.

- Обережно, мене з ніг зіб'єш, - Ольга дорікає доньці. - Цукерки не чіпати, це дідові. Я завтра до діда їду.

- Дивися, а вона вже розвила один! - Свєта каже, беручи собі один. - Я теж тоді один з'їм.

- Добре, їж. А все решта дідові. Він любить м'ятні.

- Мамка, купи нам тетріс, - починає Марійка.

- Який тетріс? Я вам нічого не куплю. Мені гроші потрібні.

- Це така гра, - продовжує Світлана.

- Я не буду тратити гроші на якісь дурнички.