Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Скорочено Євгеній Онєгін 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорочено Євгеній Онєгін"

250
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорочено Євгеній Онєгін" автора Олександр Пушкін. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

Любовним шепотом приспав,

Улан її зачарував.

Улан скорив її красою...

Вийшовши заміж, Ольга від'їжджає з чоловіком у полк, а Татьяна залишається одна. "І в цій жорстокій самотині сильніш любов її горить" — вона не може забути Євгенія. Як тінь, бродить Татьяна в опустілому саду. Одного разу ввечері, гуляючи, сама й не знає як, вона вийшла до маєтку Онєгіна. Вона спитала ключницю Євгенія Анисью, чи не можна побачити панські покої. Та веде панночку в будинок. Таня бачить кімнати, де зовсім недавно жив Євгеній: більярд і забутий на ньому кий, камін, де сидів біля вогню Онєгін, кабінет, повний книг, з портретом Байрона на стіні. Вона просить дозволу прийти знову, годинами переглядає книги, їх добірка спочатку здається їй дивною, але поступово вона захоплюється читанням. На сторінках книг залишились помітки Євгенія, відкреслені місця — і Татьяна потроху починає ясніше розуміти того, "кого судилось полюбить, кому віддати пал сердечний". Оцінка її була суворою:

Дивак сумний і небезпечний,

Що в небі чи в безодні зріс,

Цей ангел чи гордливий біс,—

Що ж він? Наслідування вдале,

Нікчемна тінь? Невже-бо він

В плащі Гарольдовім Москвин,

Химер чужих тлумачник дбалий,

Слів модних збиранка нова?

Чи не пародія, бува?

Між тим матінку Татьяни все більше турбувала невлаштованість Тані: Ольга, молодша, давно вже влаштована, а старша всім женихам відмовляє, все сумує та бродить лісом. Було вирішено взимку везти доньку в Москву, "на ярмарку наречених".

Літо швидко промайнуло, за ним і осінь золота, настала чарівниця-зима. Настав час збиратися у путь. Поклали домашній скарб: всі ці каструльки, стільці, сундуки, варення в банках,— зайнявши три вози, запрягли коней, до воріт вийшла челядь проститися з панею та панночкою.

Проклинаючи російське бездоріжжя, Пушкін мріє про ті часи (років через п'ятсот), коли Росію перетинатимуть шосейні дороги, чавунні мости висітимуть понад водою і на кожній станції буде корчма. І хоч взимку дорога незрівнянно легша, Ларіни добирались до Москви сім діб.

І ось нарешті вони в'їжджають у білокам'яну Москву. Пушкін не може втриматись, аби не захопитись картиною, яка їм відкрилась, і не сказати столиці хвалебне слово. Візок Ларіних, стрибаючи на вибоїнах, мчить Тверською. Мимо проносяться будки, баби, хлопчаки, лавки, ліхтарі, палаци, сади, монастирі. Через годину-другу вони зупинилися в Харитоніївському провулку, де жила тітка Татьяни — та сама княжна Аліна. Після першого шумного дня поцілунків і запитань про новини Таню почали знайомити з багаточисельною ріднею. Що не день — то якийсь званий обід... і бали, бали.

Спочатку місцеві панночки вважають Таню дивною, блідою і худою, а потім дружаться із нею, цілують, кучері по моді збивають і довіряють свої сердечні таємниці.

Татьяна ж мовчки свою таємницю зберігає, ні з ким нею не ділиться. Світська метушня і балаканина подруг нових здаються їй нудними, вульгарними.

Одного вечора Татьяну привозять на бал у Дворянське зібрання. Почуваючи себе тут чужою, думками вона лине в своє селище, "де самотинності куток", де "в тінях липових алей" вона Євгенія зустріла.

Поміж тим, поки Татьяна мріє про Онєгіна, тітки помічають, що з їхньої небоги не зводить очей якийсь поважний генерал. На цьому автор залишає свою героїню, привітавши її "з перемогою", аби повернутися до неї через вісім років.

Глава восьма

Початок глави Пушкін присвячує музі, котра вперше прийшла до нього "в садах Ліцею". У ці часи вона оспівувала дитячі веселощі, славу нашої старовини, і трепетливі серця сни. її поблажливо зустрів світ і помітив навіть старий Державін. Поет приводив свою музу на шумні бенкети, де за чашою вина вона оспівувала його друзів, муза була з ним у горах Кавказу, в глушині сумної Молдавії і, нарешті, постала повітовою панночкою, з сумною думою в очах, з французькою книгою в руках. Це Татьяна Ларіна, яку О. С Пушкін підніс у сан музи.

Між подіями сьомої і восьмої глав минуло вісім років, і ми бачимо музу поета на балу:

Була вона не гомінлива,

І не холодна, й не кваплива,

Без гри зухвалої в очах,

Без нарочитості в речах,

Без тих-от витівок манірних,

Без мавпування рис чужих...

Вона була з-поміж усіх

Зразком усіх чеснот добірних...

Але хто це в юрбі стоїть? Цей чоловік здається тут, на балу, чужим. Хто він? Чи невже Онєгін? Яким чином він сюди потрапив? Після трагічної загибелі Ленського

Заволоділа ним рухливість,

Жага небачених країв

(Болюча, визнаймо, властивість,

Свідомий хрест одинаків).

Покинув він спадкові ниви,

Дібровний морок мовчазливий,

Де тінь скривавлена за ним

Ходила з присудом німим,

І подорож почав без цілі,

В якімсь тривожнім почутті;

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Євгеній Онєгін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорочено Євгеній Онєгін"