Читати книгу - "Від порога до порога"

Поклади в домовину поета слова,

які він співав для життя.

Вмости йому голову поміж них,

хай він знову відчує

клешні туги,

її лещата.

Поклади на повіки поета це слово,

якого він не сказав

тому, хто був з ним на ти,

слово,

в якім пульсувала кров його серця,

коли чиясь дружня рука, так само нага,

того, хто був з ним на ти,

прихистила у кронах майбутнього.

Поклади йому на повіки це слово:

можливо,

заяріє в оці його, ще блакитнім,

якась інша, незнана блакить,

і той, хто був з ним на ти,

разом з ним вимарить: Ми.

SCHIBBOLETH

Mitsamt meinen Steinen,

den großgeweinten

hinter den Gittern,

schleiften sie mich

in die Mitte des Marktes,

dorthin,

wo die Fahne sich aufrollt, der ich

keinerlei Eid schwor.

Flöte,

Doppelflöte der Nacht:

denke der dunklen

Zwillingsröte

in Wien und Madrid.

Setz deine Fahne auf Halbmast,

Erinnrung.

Auf Halbmast

für heute und immer.

Herz:

gib dich auch hier zu erkennen,

hier, in der Mitte des Marktes.

Rufs, das Schibboleth, hinaus

in die Fremde der Heimat: Februar.

No pasaran.

Einhorn:

du weißt um die Steine,

du weißt um die Wasser,

komm,

ich führ dich hinweg

zu den Stimmen

von Estremadura.

ШІББОЛЕТ

Вкупі з моїм камінням,

виплаканим, як сльози,

за пруттям ґрат,

вони волокли мене

на ярмарковий майдан,

туди,

де стяг майорить, що йому я

не присягав на вірність.

Флейта,

роздвоєна флейта ночі:

згадай про темну

подвійну заграву

Відня й Мадрида.

Приспусти-но свій стяг,

спомине.

Нижче,

нині і прісно.

Серце:

викажи й тут себе,

тут, в ярмарковому тлумі.

Вигукни свій шібболет

у чужину вітчизни: Лютий.

No pasaran.

Єдинороже:

ти знаєш усе про каміння,

ти знаєш усе про води,

ходи-но,

я поведу тебе

до голосів

Естремадури.

WIR SEHEN DICH

Wir sehen dich, Himmel, wir sehn dich.

Pocke um Pocke

treibst du hervor,

Pustel um Pustel.

So mehrst du die Ewigkeit.

Wir sehen dich, Erde, wir sehn dich.

Seele um Seele

setzest du aus,

Schatten um Schatten.

So atmen die Brände der Zeit.

МИ БАЧИМО ТЕБЕ

Ми бачимо, небо, тебе, ми зримо тебе всюди.

Нарив за наривом,

ти видавлюєш з себе,

прищ за прищем.

Так ти примножуєш вічність.

Ми бачимо, земле, тебе, ми зримо тебе всюди.

Серце за серцем

ти прирікаєш на згубу,

тінь за тінню.

Так дихають вогнища часу.

KENOTAPH

Streu deine Blumen, Fremdling, streu sie getrost:

du reichst sie den Tiefen hinunter,

den Gärten.

Der hier liegen sollte, er liegt

nirgends. Doch liegt die Welt neben ihm.

Die Welt, die ihr Auge aufschlug

vor mancherlei Flor.

Er aber hielts, da er manches erblickt,

mit den Blinden:

er ging und pflückte zuviel:

er pflückte den Duft —

und die’s sahn, verziehn es ihm nicht.

Nun ging er und trank einen seltsamen Tropfen: das Meer.

Die Fische —

stießen die Fische zu ihm?

КЕНОТАФ

Розсій свої квіти, чужинцю, розсій їх неквапно:

ти їх даруєш глибинам,

садам.

Той, хто мав би лежати тут, він

ніде не лежить. Але світ лежить біля нього.

Світ, що розкрив своє око

від цього цвітіння.

Але він, роздивившись, пристав

до незрячих:

він пішов і зірвав забагато,

він зірвав усі пахощі —

й ті, хто це бачив, не хотіли йому простити.

І тоді він пішов і випив незвичну краплю:

море.

Риби —

чи ринулись риби до нього?

SPRICH AUCH DU

Sprich auch du,

sprich als letzter,

sag deinen Spruch.

Sprich —

Doch scheide das Nein nicht vom Ja.

Gib deinem Spruch auch den Sinn:

gib ihm den Schatten.

Gib ihm Schatten genug,

gib ihm so viel,

als du um dich verteilt weißt zwischen

Mittnacht und Mittag und Mittnacht.

Blicke umher:

sieh, wie’s lebendig wird rings —

Beim Tode! Lebendig!

Wahr spricht, wer Schatten spricht.

Nun aber schrumpft der Ort, wo du stehst:

Wohin jetzt, Schattenentblößter, wohin?

Steige. Taste empor.

Dünner wirst du, unkenntlicher, feiner!

Feiner: ein Faden,

an dem er herabwill, der Stern:

um unten zu schwimmen, unten,

wo er sich schimmern sieht: in der Dünung

wandernder Worte.

ВИМОВ І ТИ

Вимов і ти,

вимов останнім,

вимов і ти своє слово.

Вимов —

однак невіддільно Ні від Так.

Дай слову своєму глибшого змісту:

дай йому тіні.

Дай йому вдосталь тіні,

дай йому стільки,

як би вділив її довкола себе

поміж північчю, полуднем, ніччю.

Озирнися:

дивись, як навколо усе оживає —

При смерті! Все оживає!

Істинно мовить, хто мовить тінно.

Але маліє те місце, де ти стоїш:

куди ж тепер тіннонагому, куди?

Вставай. І навпомацки йди.

Ти станеш тендітнішим і непримітнішим, тоншим!

Тонким, наче линва,

якою воліє ковзнути зоря:

щоб долом плинути, долом,

де прагне вона мерехтіти: у брижах

мандруючих слів.

MIT ZEITROTEN LIPPEN

Im Meer gereift ist der Mund,

dessen Worte der Abend hier nachspricht

im Angesicht seiner Länder.

Murmelnd spricht er sie nach,

mit zeitroten Lippen.

Mund, gezeitigt vom Meer,

vom Meer, wo der Thun schwamm

im Glanze,

der menschenher strahlt.

Silber des Thuns, den der Strahl traf,

Spiegelsilber des Thuns:

aufscheint den Augen

die zweite, die wandernde Glorie

der Stirnen.

Silber und Silber.

Doppelsilber der Tiefe

Rudre die Kähne dorthin,

Bruder.

Wirf deine Netze danach,

Bruder.

Zieh es herauf,

wirf es uns in die Häuser,

wirf es