Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Йорґен + Анна = любов 📚 - Українською

Читати книгу - "Йорґен + Анна = любов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Йорґен + Анна = любов" автора Вігдіс Йорт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 25
Перейти на сторінку:
— тихо прошепотіла Анна, щоб тільки вчителька її почула. — 3 нашої школи…

— Що-о? Що! — вчителька почервоніла, мов буряк. — Про це треба негайно доповісти!

— Гм, — пробурмотіла Анна.

У горлі зашкребло. Такий то вже був день — плакати, коли хтось гнівався.

Учителька схилилася над Анною і тихенько запитала:

— Ти ж не зняла штани, Анно?

— О, так, зняла…

— Як??? — обурилася вчителька, а сама до себе пробурмотіла: «Бідолашна дитина».

— А що було робити? — виправдовувалася Анна.

— Про це треба негайно повідомити! Хто цей негідник, Анно?

— Уле, — прошепотіла Анна. — Уле з сьомого класу.

— Твій брат? — голос вчительки невпізнанно змінився. — Твій брат?

— Угу…

— Анно! — промовила вчителька суворим тоном, повільно й голосно цідячи слова. — Анно!!!

— У-у-у! — прорвалося з горла Анна, і вона посправжньому заридала, заливаючи потоками сліз фартух для тата. — У-ууу, у-ууу, у-ууу!

— Я не знаю, що це таке, — вчителька більше не сердилася. — Але це таке, чого я не розумію…

Ближче до кінця уроку вчителька вийшла з класу, щоб принести нитки для вишивання. Анна скористалася нагодою, вийняла свій потаємний щоденник і, затуляючись від решти учнів рукою, написала: Уле дурень, Уле дурень, Уле дурень… Списала всю сторінку великими літерами, та й не одну — багато сторінок. Це допомогло. Написавшись досхочу, Анна заспокоїлася. А тоді уклала код для Йорґена. Отакий: ЙОРЖ ОРЕЛ РОЛЬФ ҐЕОРҐ ЕХО НІНА.

Ніхто його не розгадає.

Задзвонило на перерву.

Анна й Беата хотіли підкласти облудний любовний лист у ранець Еллен, коли та обернеться до них спиною. Але зробити це було надзвичайно важко, бо позад Еллен весь час стовбичила Туне.

— Класно, що сьогодні не вивісили прапор на шкільному флагштоку, — сказала Анна, сподіваючись, що Еллен обернеться подивитися. Однак Еллен не обернулася.

— Я завтра маю день народження, ага, — сказала вона.

— О! — здивувалися Анна й Беата.

— До мене прийдуть гості!

— О!

— Мама веліла запросити й вас. Хоч я не дуже й хотіла. Приходьте на п’яту!

Знову дзвоник покликав на урок. Коротка перерва скінчилася, і дівчатка не встигли підкласти Еллен фальшивий любовний лист. Вирішили запхати до кишені її куртки — верхній одяг під час занять висів у коридорі.

— Хтось із нас попроситься під час уроку в туалет і підкладе, — запропонувала Анна. — Хто — я чи ти?

— Ти, — відповіла Беата. — Ти сильніша…

Тривав урок музики. Анна сиділа за останньою партою у ряду під вікнами й бачила все подвір’я. Надворі буяло сонце і весна.

Музику викладав молодий учитель. Він носив борідку, грав на гітарі й розповідав усілякі дивовижні речі. А того дня приніс платівки з записами пісень про кохання. Учитель був закоханий! Бо ж весна! — сказав він. Показав дітям світлину своєї коханої, щоб вони, передаючи одне одному, добре змогли її роздивитися. Кохана виявилася росіянкою.

— Ви цілувалися? — поцікавився Кнут.

— Еге ж, — відповів учитель, і всі засміялися.

— Багато разів, — додав учитель, і знову весь клас засміявся, окрім Анни.

— Хто поцілується сто разів, мусить одружитися, — ляпнув Кнут, і діти покотом покотилися від сміху.

Лише Анна не сміялася, сиділа поважна. Вона слухала зворушливі пісні про кохання. Співав чоловічий голос, а вона уявляла, що співак співав саме для неї.

Я тремчу

Від кохання!

Коли глянеш на мене,

Знаю я, що знаєш ти…

Анна нітрохи не сумнівалася, що кохає по-справжньому, як ото буває в дорослих або в телевізорі. Саме такими були її почуття…

Співак кілька разів проспівав приспів. Анні набігли на очі сльози. Не від смутку, а від зворушення. До туалету зовсім не хотілося, хотілося лише слухати, слухати…

Я тремчу

Від кохання!

Коли глянеш на мене,

Знаю я, що знаєш ти…

Вона теж тремтіла. Обвела поглядом своїх однокласників і відчула, як відрізняється від них. Бо кохає Йорґена Рюґе.

Уявила, ніби стоїть на великій сцені й співає цю пісню. Анна співала для Йорґена, а він сидів у першому ряду й слухав. Якою ж гарною вона була, очі блищали, а коли заспівала: …знаю я, що знаєш ти…, Йорґен підвівся і вигукнув: Я теж тебе кохаю, я теж кохаю!

Але ось платівка дограла до кінця. Даґ зняв зі своєї канапки скибку сиру, скотив сирні кульки й пожбурив у Анну.

Анна попросила в учителя дозволу піти в туалет.

— Якщо так нестерпно, то йди, звичайно…

У коридорі було порожньо й тихо. Безлюдний, він скидався на величезну залу. Анна побігла на пальчиках, здійнявши догори руки, — уявила себе балериною у балеті «Умираючий лебідь». У першому ряду сидів Йорґен, дивився, як помирає лебідка, і плакав. Бо ж Анна була такою прекрасною, з такими ясними очима!

Анна поклала листа в кишеню куртки Еллен і повернулася на урок музики, який вже підходив до кінця.

— Заспіваймо насамкінець пісню разом! — запропонував учитель.

— «Едельвейс»! — гукнула Анна.

— «Танець каченят», «Танець каченят»! — загукали інші, бо для каченят треба було стати в коло, тупотіти ногами і плескати в долоні.

— «Танець каченят», «Танець каченят»! — діти вистрибували з-за парт такою навалою, аж стільці полетіли шкереберть.

— Гаразд, — погодився учитель.

Але раптом розплакалася Сірі, бо в четвер помер її папужка, тож зі співчуття до її горя каченят не співали.

Задзвонив дзвоник. Урок закінчився.

— Поклала? — запитала Беата.

— Так!

— Я боюся…

— А Гельґа-Розбійниця не боялася!

Анна міцно стиснула кулаки. Яка цікава пригода, неймовірна пригода, майже як у англійській книжковій серії Стомпа, де йшлося про пригоди хлопчика Стейна Оскара Магелла Пауса Андерссона — власне, СТОМПА.

— Може, ліпше признатися, що то лист не від Йорґена, що ми його написали? — обережно запитала Беата.

— Отоді нам буде біда! — мовила Анна.

Дівчатка пильно придивлялися до Еллен, коли вона вийшла зі школи. Але Еллен, натягнувши лише один рукав куртки, саме простувала до них.

— Гарна погода, — озвалася Анна, треба ж було поводитися невимушено.

— Якась ти дивна сьогодні, — пирхнула Еллен.

Дівчата стояли й спостерігали за ловами. Ловив Уле. Бігаючи, хлопчисько щосили горланив і лише за один раунд упіймав аж чотирьох. У своїх жовтозелено-смугастих штанях він був найпрудкіший у шкільному дворі.

— Які чудові штани має твій брат, — завважила Еллен.

Анна змовчала. Йорґена ще ніхто не впіймав, хоч «ловців» гасало аж одинадцятеро.

— Ми довго теревенили вчора з новеньким, — сказала Еллен. — Коли ви вже пішли додому…

Анна далі мовчала. Уле гнався за Йорґеном. Жовто-зелено-смугасті штани навздогін за синьо-червоно-смугастою футболкою. Ближче, ближче, ось-ось…

— А я сиділа на його багажнику!

— Що?! — обернулася Анна, вуха їй почервоніли.

— Неправда! — втрутилася Беата. — Не було такого. Я вас бачила з кухонного вікна.

— Увесь час дивилася?

— Увесь час!

— Але він запитав

1 ... 6 7 8 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йорґен + Анна = любов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Йорґен + Анна = любов"