Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Необдумана Міловиця 📚 - Українською

Читати книгу - "Необдумана Міловиця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необдумана Міловиця" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 44
Перейти на сторінку:
й побачила там свого Ілька, Міловице, він собі тихо сидів, притулившись спиною до плоту, і тримав у руках голову.

«Ільку!» – погукала ти.

Й він відразу ж зірвався на ноги й підійшов.

«Ходім, Міловице, зі мною! – прошепотів тобі сумно і з відчаєм. – Тікаймо звідси! А як ні – то мене більше не побачиш живим! Дивись у послідній раз… І я на тебе подивлюся…»

І дивилася ти в Ількові запалені очі, бідна Міловице, й знала, що так воно й буде… Що може так статися – не побачиш ти більше ніколи свого Ілька, бо він впертий був. І ти дуже злякалася.

«Не кажи так, Ільку!» – попросила тихо.

«А підеш тепер, Міловице, зі мною?…» – тремтів Ілько.

«Піду! Бо я й так зібрала ось одіж, що мені мати з собою дала, та й мала йти додому…»

«Але ж ти тепер вінчана зі Стаськом? – простогнав Ілько. – Я це думав тільки дочекатися ранку, щоб востаннє побачити тебе, та й піти топитися! А ти й вийшла… із цим вузликом…»

«Не кажи так, Ільку! Бо й я не хотіла б без тебе жити! Я ще не жінка Стаськові! І не було у нас весілля… справжнього…»

«Але ж ви вінчані з ним у церкві?»

«То байдуже, що вінчані, я все рівно із Стаськом би не жила, і нічого б поміж нами не було. Підемо, Ільку, сьогодні ж до батюшки Антонія, я розкажу йому все, і він розвінчає!»

Пам’ятаєш, Міловице, як, узявшись міцно за руки, ви з Ільком прямо від Стаськової хати відразу ж і рушили до церкви старенької, та не знайшли там батюшки і пішли до його хати й у шибку стукали?

Але старенький батюшка Антоній вас тоді не послухав, і як не просились ви, він тільки головою хитав…

«Не буде того, – сказав на вашу просьбу батюшка, – батьки і Бог благословили тебе, Міловице, на шлюб із Стаськом, і не бачу я ніякої причини, щоб його зараз же відміняти. І не бери гріха на душу, молодице, а повертайся скоро до свого законного чоловіка… – просив. – А ти, Ільку, не спокушай тепер уже заміжню жінку!» – совістив й Ілька.

Але до Стаська ти, Міловице, так більше й не повернулася…

Прийшли ви з Ільком, Міловице, тримаючись удвох за руки у білий день, через усе село здивоване, до батьків твоїх Гаврилюків, Горпини й Кіндрата, й повідомили про своє таке рішення: або ви далі собі житимете як подружжя, вдвох, або ж не будете жити на цім світі зовсім…

І мусили батьки вибирати той гріх, що був менший, та й людського осуду побоялися.

Пам’ятаєш, Міловице, як село вже другого дня після твого вінчання слухало несподівану новину? А Чуйки проклинали навіки свого сина Ілька і тебе, Міловице!

Твої ж батьки не знали, де дівати від сорому очі, та все ж мусили приймати дочку назад до своєї хати, та ще й із чоловіком.

Як на те, втрутилася в вашу з Ільком судьбу нова влада – й вас розписали в сільраді.

«Не треба тепер ніякого вінчання! – сказав твоїй матері й батькові голова. – Тепер не ті часи, щоб церкви боятися, і Бога більше вам не треба! Робіть молодим весілля й нехай живуть собі! Й нікого не стидайтеся, бо це все по закону буде!»

А до вас із Ільком сказав:

«Ви вже тепер жонаті!»

І були б ви так і зійшлися собі тихо, і не було б у вас ніколи того весілля, Міловице, аби не Ксенів брат Степан, а твого Ілька рідний дядько.

Після розпису вашого пішов Ілько не до себе додому, а до свого дядька Степана – товаришував він зі своїми двоюрідними братами, та й пожалівся на батька.

«Що мені робити? – бідкався Ілько, обідаючи у своєї дядини Густі, бо їсти ще в твоїх батьків совістився. – Батько не хочуть приймати у себе мене й Міловицю, ще й тяжко клянуть і проклинають нас обох від ранку й до вечора…»

«А що ж кажуть мати?» – питалася в Ілька дядькова жінка.

«Мати… що мати? Вони, як завжди, зігнуть покірно голову й мовчать. Ви ж, тітко Густе, знаєте: мати будуть робити тільки те, що їм скаже батько».

«То, може, й не треба було спішити тобі із женінням?» – картав твого Ілька, Міловице, дядько.

«А куди ж було тягнути? – казав йому Ілько. – Я Міловицю люблю, і все рівно крім неї нікого б не брав. Та ще й не міг же я допустити, щоб Міловиця жила із Стаськом. Не була ще вона йому за жінку… Ми розписалися, і по новому закону тепер Міловиця моя дружина, а не Стаськова».

«Воно б було краще, аби ви зійшлися із батьківської згоди й благословення, але вже як так сталось, то мусиш, Ільку, довести справу до кінця. Де ж ви будете з Міловицею жити, подумав?» – питав дядько.

«Та залишуся, напевно, в приймах, якщо жінчині батьки будуть згодні», – казав Ілько.

«А чи ж гарно приймають Гаврилюки тебе?»

«А де ж їм дітися?! – сплескувала руками тітка. – Ти б сам, Степане, подумав: вже як не є, то хоч буде зять у хаті! А що ж ти думаєш, чи буде Гаврилюкам вигідно, якщо село густиме про їх дочку? Втекла від вінчаного чоловіка, кому буде тепер треба?!»

«Спочатку поживемо у жінчиних батьків, а далі щось буду думати», – виправдовувався Ілько.

«Ну, якщо вже виходить так, що ти оженився, то зробимо тобі весілля ми! – пообіцяв дядько. – Від нас багато не убуде, але хоч по-людськи почнеш життя. Як батькові не стане стидно, то нехай прийде хоч посидіти, а ні, то й я благословлю. Але думаю, що Ксень отямиться: де ж це видано, щоб отак було! Як уже не є…»

«Дякую вам, дядьку Степане!» – аж трусився твій Ілько з радості.

«Колись віддячиш. Поки що підемо з Густею та й будемо ще говорити з твоїми батьками, може, ще Ксень передумає? А ні, то так воно й буде!» – вирішив дядько.

Пам’ятаєш, як не прийшов Ілько, а прибіг від дядька до тебе, Міловице, радісно? Думав, певно, що як відгуляєте ви своє весілля, то вже й зовсім все буде у вас, як у людей.

Упоравшись увечері з хазяйством, надів дядько Степан празникову одіж, а його жінка пов’язалася квітчастою хусткою, та й вирушили берегом до Ксеня просити за вас. Ілько ж почекав дядька біля воріт батькової хати, відігнав

1 ... 6 7 8 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необдумана Міловиця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необдумана Міловиця"