Читати книгу - "Заплотний лицар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Маю справу до конюшого пана ясенбродського.
— То я вам його знайду.
Всередині стаєнь було прохолодно і темно. Баский сірий огир у одній загороді вишкірив на Дунка зуби, а Бистроніжка тихенько пирхнула і тицьнулася носом йому в долоню.
— Гарна дівчинко моя, — пробурмотів він до неї.
Старий завжди казав, що лицареві не слід припадати до своїх коней душею, бо ж під ним вони помиратимуть без числа. Але сам не надто тримався власної поради. Дунк згадав, як старий, бувало, віддавав останній мідяк за яблучко для старого Каштана, за торбу вівса для Бистроніжки або Грома. На кобилці їздив сам пан Арлан. Вона пронесла його на собі невтомно тисячі верст, через усе Семицарство. Дунк почувався так, наче зраджує старого друга, але що мав робити? За старого Каштана багато срібла не вторгуєш, а Грім має нести його у бій.
Конюший з’явився не одразу. Поки Дунк чекав, з мурів засурмили, у дворі почулися голоси. З цікавості він повів Бистроніжку до дверей стайні, аби побачити, що там діється. До брами саме в’їжджав великий загін лицарів та кінних стрільців — загалом щонайменше сотня. Деякі мали під собою найкращих коней, яких Дунк бачив за життя. Мабуть, приїхав якийсь вельможний князь. Дунк ухопив за руку стайниченка, що пробігав мимо.
— Чий то почет?
Хлопчак зиркнув на нього, мов на дурника.
— Чи ви корогви не бачите?
А тоді вивернувся і втік.
Корогви… Повернувши голову, Дунк побачив, як порив вітру роздув чорне шовкове полотно на високому держалні. На прапорі розправив крила та дихнув кривавим вогнем лютий триголовий дракон дому Таргарієн. За хорунжого правив ставний лицар у білому лускатому обладунку, викладеному золотом, і білосніжному корзні, що струменіло з плечей. Окрім нього, ще двоє вершників були узброєні та вдягнені у біле з голови до ніг. «Ой леле, це ж лицарі Королегвардії під королівським прапором!» Не диво, що назустріч їм із дверей великої замкової кам’яниці вибіг сам господар Ясенброду разом із синами, а слідом і красна діва — невеличке дівчисько з солом’яним волоссям та круглим рожевим личком. «Та ну» — подумав Дунк, — «не така вона вже й красна. Де їй рівнятися з дорнійською лялькаркою.»
— Гей, хлопе, кидай ту шкапу і подбай про мого коня!
Перед стайнею зіскочив долу один з вершників. «Це ж він до мене» — раптом усвідомив Дунк.
— Я не служу при стайні, мосьпане.
— Чого? Кебети бракує?
Панич мав на собі чорного кунтуша з облямівкою кармазинового єдвабу, а під ним сяяв червінню та золотом яскравий, мов вогонь, жупан. Тонкий та стрункий, наче клинок, панич на вид був одного віку з Дунком, хоча зростом значно поступався. Кучері сріблясто-золотого волосся розсипалися навколо обличчя — бундючного та погордливого, мовби різьбленого з каменю. Високе чоло, гострі вилиці, прямий ніс, бліда гладка шкіра без найменшої вади. Очі були темно-волошкові.
— Якщо не здатен упоратися з конем, то принеси вина та приведи дівку.
— Я… не служник, перепрошую пана. Маю честь бути лицарем.
— Сумні часи, жалюгідні лицарі, — пирхнув принцик, але тут до нього підскочив один з хлопчаків при стайні. Він обернувся віддати повід гарної гнідої кобили і забув про Дунка за одну мить.
З полегшенням Дунк відступив углиб стайні, аби дочекатися конюшого, бо почувався непевно навіть коло шатрів вельможних панів, не те що балакаючи з принцами. А молодик-красунчик був принцом — Дунк не мав про те жодних сумнівів. У Таргарієнах текла кров загиблої Валірії, що лежала далеко за морями. Їхнє сріблясто-золоте волосся та волошкові очі вирізняли їх серед людей нижчого роду. Дунк вирішив, що для кронпринца Баелора той замолодий. Мабуть, це один із його синів: Валар, якого кликали «молодший кронпринц», щоб відрізнити від батька, або ж Матарис, «ще молодший кронпринц», як колись назвав його блазень старого князя Лебедина. Були ще й інші принци — брати у перших Валарові та Матарисові. Ласкавий король Даерон мав чотирьох дорослих синів, і троє з них уже мали власних. За часів його батька рід драконовладців мало не вимер, але тепер у народі казали, що Даерон II та його сини убезпечили спадкоємність престолу на всі часи.
— Гей, чоловіче, це ти питав про мене? — Різкий, зверхній голос належав конюшому ясенбродського замку. Огрядна пика буряковіла над коміром жовтогарячої ліберії. — Чого тобі треба? Я не маю зайвого часу.
— Хочу продати цю кобилу, — швидко перебив його Дунк, поки конюший не вигнав його геть. — Кобила добра, на ходу легка…
— Кажу тобі, не маю часу. — Бистроніжку він хіба що мимохідь окинув оком. — Моєму панові такого добра не треба. Відведи її до міста. Може, від Генлі отримаєш якогось срібняка.
На цьому він обірвав розмову і зібрався піти.
— Дякую, пане, — поспіхом мовив Дунк, перш ніж той зник з очей. — Скажіть, пане, а король приїхав?
Конюший зареготав.
— Та ні, дякувати богам! Досить з нас і нашестя принців. Де я їм знайду стаєнь на увесь їхній табун? А хуражу?
І він нарешті пішов геть, лаючись на своїх стайнярів.
Поки Дунк вибрався зі стаєнь, господар Ясенброду вже провів своїх ясновельможних гостей до палат. Але двоє лицарів Королегвардії у білих обладунках та корзнах залишилися у дворі, балакаючи з сотником замкової варти. Дунк зупинився біля них.
— Вітаю, вельможні панове. Я — лицар Дункан Високий, перепрошую шановне товариство.
— Наші вітання, пане Дункане, — відповів вищий з білих лицарів. — Я, з вашої ласки, Роланд Кракегол, а це мій присяжний брат — Донел з Сутіндолу.
Семеро захисників корони — лицарі Королегвардії — вважалися найліпшими воїнами Семицарства, поступаючись славою хіба що кронпринцеві Баелору Списоламу.
— То ви теж виїдете на чесне поле? — схвилювався Дунк.
— Не личить нам битися проти тих, кого ми присяглися захищати, — відповів пан Донел, вогняно-рудий волоссям і бородою.
— Принц Валар має честь виступати одним із поборників панни з Ясенброду, — пояснив пан Роланд, — а двоє з його братів у перших кидають поборникам виклик. Решта з нас приїхала тільки дивитися на забаву.
З полегшенням Дунк подякував білим лицарям за ласку і виїхав замковою брамою, щоб не натрапити ще на якогось принца. «Ого, аж три принцових синки» — крутилася в голові думка, поки він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заплотний лицар», після закриття браузера.