Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Із Росії з любов'ю 📚 - Українською

Читати книгу - "Із Росії з любов'ю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Із Росії з любов'ю" автора Ян Ланкастер Флемінг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 69
Перейти на сторінку:
рештками його спогадів про напівзабуту історію Англії та з уривками перекручених комуністичних гасел. Завершувалося це завжди однаково: його записи знищували, а одного разу їх навіть порвали перед усім класом.

Та він усе те якось перетерпів, і коли дійшла черга до технічних предметів, справи покращали. Він швидко опанував основи кодування та шифрування, бо це його цікавило. Непоганих успіхів домігся і в справі зв'язку, а також швидко схопив суть мистецтва встановлення й розриву контактів, кур'єрських таємниць та обладнання схованок для передачі інформації. Відмінні оцінки він одержував і з оперативної роботи на місцевості, коли кожен із курсантів мусив спланувати й здійснити фіктивне вбивство у приміській зоні чи в сільській місцевості поблизу Ленінграда. Зрештою, коли настала пора складати іспити на «пильність», «обережність», «передусім — безпека», «розважливість, хоробрість й холоднокровність», він дістав найвищі оцінки в усій школі.

У рапорті, надісланому до СМЕРШу наприкінці року, відзначалося:

«Політична цінність — нуль. Оперативна цінність — відмінна». Власне, такі висновки й хотіли почути в отделе 2.

Наступний рік разом лише з двома іншими іноземцями він провів серед кількох сотень росіян у диверсійно-терористичній школі, що містилася в Кучіно під Москвою. Гранітський тріумфально закінчив курси дзюдо, боксу, важкої атлетики, фотографування і радіосправи під загальним керівництвом батька сучасного радянського шпигунства полковника Аркадія Фотоєва. Наука завершувалася курсом із стрілецької зброї, інструктором якого був сам підполковник Микола Годловський, радянський чемпіон із стрільби з гвинтівки.

Того ж року за ним, без будь-якого попередження, двічі приїздила машина МДБ. Обидва рази вночі, коли на небі сяяв повний місяць, Гранітського відвозили до однієї з московських в'язниць, де він, напнувши чорну, відлогу, здійснював смертну кару за допомогою різної зброї — шворки, сокири, автомата. Перед тим у нього записували електрокардіограму, вимірювали кров'яний тиск та брали інші медичні аналізи. Все це і в такій самій послідовності робили й під час страти, й після того, як усе закінчувалося. Про результати аналізів і висновки його ніколи не повідомляли. Це був гарний рік, і він відчував задоволення від такого життя.

У 1949 і 1950 роках Грантові дозволили у складі оперативних груп (їх ще називали «аванпости») брати участь у кількох дрібних операціях на територіях країн-сателітів. Ці групи відбивали печінки, а то й просто ліквідовували російських шпигунів або місцеві шпигунські кадри, на які падала підозра в зраді чи інших відхиленнях од визначеної лінії. Такі обов'язки Грант виконував чисто, точно й тихо. Хоча за ним невідступне стежило недремне око, воно так і не спромоглося зафіксувати найменшого відхилення від інструкцій та наказів Центру чи виявити якісь вразливі риси його характеру чи прогалини в технічній майстерності. А могло бути й інакше, якби він діяв самостійно, виконуючи так зване «соло», в період повного місяця. Та керівники, усвідомлюючи, що в такому разі він перебуватиме поза їхнім чи його ж власним контролем, вибирало для операцій тільки безпечні дати. Місячний період залишали тільки для різницької роботи у в'язницях, яку йому час від часу надавали як винагороду за успішну операцію.

У 1951 і 1952 роках цінність Гранта повною мірою визнали й на офіційному рівні. Після блискучої роботи в Східному секторі Берліна йому надали радянське громадянство і воднораз підвищили платню до симпатичної суми в п'ять тисяч карбованців на місяць. Того ж таки 1953 року йому присвоїли звання майора з правом на пенсію. Вислугу почали рахувати ретроспективне, починаючи від того дня, коли відбувся перший контакт із «полковником Борисом». А ще йому виділили віллу в Криму, і на додачу приставили двох охоронців — для того, щоб його захищати, і для того, щоб охоронити від спокуси стати «приватним відлюдником» — так мовою МДБ називали зраду. А найголовніше, мабуть, те, що раз на місяць його відвозили до найближчої в'язниці, де він діставав право задовольняти свою спрагу до страт.

Друзів у Гранта, певна річ, не було. Кожний, хто цього чоловіка знав, ненавидів його, або боявся, або заздрив йому. Навіть професійних знайомств, які часом заміняли дружбу в тому обачному і поміркованому світі радянської казенщини, у нього також не було. Та якщо він і помічав такі факти, то не брав їх до уваги. Хто справді викликав у нього цікавість, то це його жертви. Все інше він ховав у собі. І цей його внутрішній світ був густо заселений збудливими думками.

Звісно, у нього ще був СМЕРШ. Ніхто в Радянському Союзі, якщо він на боці СМЕРШу, не мусить турбуватися про друзів чи взагалі про будь-що, крім чорного крила СМЕРШу в себе над головою. Невиразні думки про це виникли у Гранта, коли підхоплений радарним променем літак заходив на посадку в аеропорту Тушино, якраз на південь од червоного сяйва, що ним і була Москва.

Головний кат СМЕРШу, а відтак і всього Радянського Союзу, він, Грант, був уже на верхівці свого дерева. Чого ще він міг бажати? Подальшого підвищення? Більшої платні? Нових золотих витребеньок? Відповідальніших завдань? Кращої техніки? Здавалося, в світі вже не було нічого такого, чого варто прагнути. Хіба, може, десь в іншій країні є чоловік, про якого він ніколи не чув, якого слід усунути перед тим, як він здобуде верховну владу?

Розділ 4

Повелителі смерті

Офіційна організація Радянського уряду СМЕРШ оперує як удома, так і за кордоном. У 1955 році в ній працювало сорок тисяч чоловіків і жінок. СМЕРШ — це скорочення від слів смерть шпионам. Цією назвою користуються лише її працівники та радянські офіційні особи. Жодному з членів суспільства, який сповна розуму, навіть на думку не спаде, щоб ця назва злетіла з його вуст.

Штаб-квартира СМЕРШу містилась у величезній і потворній сучасній будівлі на улице Сретенка. Підходячи на цій широкій і похмурій вулиці до номера тринадцять, люди втуплюють очі в землю і поспішають далі, ніби й не помічаючи двох вартових з автоматами обабіч широких сходів, які ведуть до величних подвійних дверей з броньованими стулками. А якщо перехожий похопиться вчасно, то непомітно перейде на протилежний бік вулиці.

Керують СМЕРШем з величезної світлої кімнати на другому поверсі, що її стіни, як і в усіх інших урядових кабінетах світу, пофарбовано в блідо-оливковий колір. Навпроти звуконепроникних дверей — два широкі вікна, з яких видно задній двір. Підлогу надійно встеляє барвистий кавказький килим найвищої якості. У лівому кутку бовваніє масивний дубовий стіл, накритий червоним оксамитом, а на ньому — товста скляна плита. «Вхідні» й

1 ... 6 7 8 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із Росії з любов'ю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Із Росії з любов'ю"