Читати книгу - "Із Росії з любов'ю"

На стінах — чотири великі портрети в позолочених рамах. Тоді, в 1955-у, це були: над дверима — портрет Сталіна; портрет Леніна — в простінку між двома вікнами, і обличчям до обличчя — портрети Булганіна та голови Комітету державної безпеки генерала армії Івана Олександровича Сєрова (до 13 січня 1954 року на цьому місці красувався портрет Берії).

Під портретом Булганіна — великий телевізор у гарному футлярі з полірованого дуба. В ньому вмонтовано магнітофон, який непомітно вмикається в шухляді письмового столу. Мікрофони розміщено попід усім столом для засідань, а дроти до них сховано в його ніжках. Маленькі двері поруч із телевізором ведуть до персонального туалету та невеликого кінозалу для показу секретних фільмів.

Під портретом генерала Сєрова височить книжкова шафа, на верхніх полицях якої виструнчилися твори Маркса, Енгельса, Леніна і Сталіна, а на більш досяжних — книжки з шпигунства, контррозвідки, методів роботи поліції та кримінології, написані багатьма мовами. Поруч із шафою, під самою стіною,— довгий вузький стіл, на якому розкладено десятки альбомів у шкіряній оправі з витисненими золотом різними датами. В альбомах містяться знімки радянських громадян та іноземців, ліквідованих СМЕРШем.

Десь у той самий час, коли літак із Грантом приземлявся в Тушинському аеропорту,— було близько пів на дванадцяту ночі,— біля цього столу зупинився і почав гортати альбом із датою «1954» на оправі суворий кремезний чоловік років п'ятдесяти. Начальник СМЕРШу генерал-полковник Грубозабойщиков, більше відомий у цьому будинку як «Г», був в охайному кітелі кольору хакі із стоячим комірцем і темно-синьому кавалерійському галіфе з двома тоненькими червоними кантами збоку. Галіфе вправлено в м'які, до блиску начищені чорні шкіряні чоботи. Груди в генерал-полковника прикрашали три ряди орденських планок — два ордени Леніна, орден Суворова, орден Олександра Невського, орден Червоного Прапора, два ордени Червоної Зірки, медалі «Двадцять років РСЧА», «За оборону Москви» та «За взяття Берліна». Окремо висіла рожево-сіра стрічка британського «СІБІІ»1 та бордово-біла стрічка американської медалі «За заслуги». Над усім цим висявала Золота Зірка Героя Радянського Союзу.

Над високим комірцем кітеля — вузьке й гостре обличчя з обвислими мішечками під круглими карими очима, що своїм блиском нагадували полірований мармур. Голова була чисто поголена, і лискуча шкіра на черепі відбивала, мов дзеркало, світло від центральної люстри. Над глибоко роздвоєним підборіддям були широкі й суворі вуста. Тверде, непоступливе обличчя грізної влади.

Один із телефонів озвався м'яким дзеленчанням. Виваженою, впевненою ходою чоловік підійшов до високого стільця, спочатку сів у нього, а вже потім підняв трубку з телефонного апарата, позначеного білими літерами «ВЧ», що означало высокочастотный, тобто зв'язок за допомогою струму високої частоти. Лише близько п'ятдесяти телефонів верховних офіційних осіб було підключено до комутатора «ВЧ»; всі вони були державні міністри або начальники важливих відділів. Обслуговувала цей зв'язок маленька телефонна станція в Кремлі, на якій працювали тільки офіцери безпеки. Навіть вони не могли прослуховувати такі розмови, проте кожне слово на цій лінії автоматично записувалося на плівку.

— Слухаю.

— Говорить Сєров. Що конкретно зроблено після сьогоднішнього засідання Президії?

— Товаришу генерале, за кілька хвилин у мене починається нарада — РУМЗС, ГРУ і, звісно, МДБ. В разі схвалення акції, призначено зустріч із начальниками оперативного і планувального відділів. Я вже наказав приставити до Москви потрібного для ліквідації оперативного працівника. Цього разу операцією я керуватиму особисто. Ми не допустимо ще однієї справи Хохлова.

— Звичайно, неприпустимо, чорт забирай! Зателефонуйте мені після наради. Я доповідатиму Президії завтра вранці.

— Неодмінно, товаришу генерале!

Генерал Г. поклав трубку, натис на кнопку дзвінка, вмонтовану під стільницею, і одночасно ввімкнув магнітофон. Увійшов капітан МДБ — його особистий ад'ютант.

— Прибули?

— Так точно, товаришу генерале.

— Приведіть їх.

За кілька хвилин шість чоловіків — п'ятеро з них у військовій формі — один за одним увійшли до кабінету і, ледь позирнувши на його господаря за столом, зайняли свої місця. Кожного з трьох старших офіцерів супроводжував ад'ютант. У Радянському Союзі ніхто не ходить на наради сам. Заради власного захисту і спокою він незмінно бере з собою свідка, щоб той міг підтвердити все, що відбувалося й говорилось. Це важливо на випадок розслідування. Адже робити записи не дозволяється, і рішення передаються службам тільки усно.

Найдалі розташувався генерал-лейтенант Славін, начальник ГРУ (розвідувальне управління Генерального штабу армії), який привів із собою полковника. Поруч з ними сів генерал-лейтенант Воздвиженський — шеф РУМЗС (розвідувальне управління Міністерства закордонних справ), який прийшов з чоловіком середнього віку в цивільному. Спиною до дверей сидів полковник державної безпеки Нікітін, начальник розвідки МДБ; його супроводжував майор.

— Добрий вечір, товариші.

Від трьох старших офіцерів долинув ввічливий обачний шепіт. Кожен з них думав, що лише він знає про підслуховувальні пристрої в кабінеті; так само кожен з них вирішив, не повідомляючи про це своїх підлеглих, обходитись якнайскупішими фразами, співзвучними із суворою дисципліною і потребами держави.

— Давайте закуримо. — Генерал Г. дістав коробку цигарок «Москва-Волга» і припалив, клацнувши американською запальничкою «Зіппо». За столом пролунав залп запальничок. Генерал так стис довгий картонний мундштук своєї цигарки, що він став майже пласким, і всунув його в правий кутик рота. Він розтягнув вуста й почав говорити короткими, ніби обрубаними, фразами, які зі свистом вихоплювалися з-поміж його зубів, де погойдувалась цигарка.

— Товариші, ми тут зібралися за інструкцією товариша генерала Сєрова. Генерал Сєров від імені Президії наказав мені поінформувати вас про деякі справи державної політики. Потім ми порадимось і виробимо ряд дій згідно з лінією цієї політики. Рішення треба ухвалити оперативно. Воно матиме для держави велику вагу. Тому це має бути правильне рішення.

Генерал зробив паузу, щоб присутні усвідомили важливість його слів. Одне по одному він повільно вивчав обличчя старших офіцерів. На нього незворушно дивились їхні очі, хоча потай ці поважні особи неабияк хвилювалися: ще трохи — і вони зазирнуть у віконце доменної печі; ще трохи — і вони почують про державну таємницю, знання якої одного дня може накликати