Читати книгу - "Нескінченне відлуння"

Решта дня минула непомітно. Коли на столі задзвонив телефон, стрілки годинника наблизилися до дев'ятої вечора. Перш ніж зняти слухавку, Симона відсунула вбік ноутбук і за допомогою нехитрої вправи розім'яла онімілу спину. Нарешті вона відповіла:

— Я вас слухаю!

Спочатку на тому кінці почувся гамір, за декілька секунд приємний баритон сказав:

— Добривечір, Симоно! Чому ви не прийшли?

Голос здався їй знайомим.

— Хто це?

— Ну от, так я і думав, що ви про мене забудете. А ще запевняли, що любите музику.

— Мартіне, це ви? — від здивування у Симони ледве не відняло мову. — Звідки у вас мій номер? Здається, я вам його не давала.

— Це майже детективна історія. Приїжджайте в «Neapolitano», я вам усе розповім.

— Але вже надто пізно!

— Хіба? Зараз лише дев'ята! Хочете, я пришлю за вами таксі?

— Ні-ні, не треба, я мешкаю зовсім поряд, — рішуче відмовилася Симона. Якщо раніше вона не збиралася йти на цю зустріч, то дзвінок Мартіна все змінив. — Добре, я зараз прийду, — вона швидко поклала слухавку, щоб не передумати.

На збори у неї пішло не більше п'яти хвилин. Для такої нагоди підійшли шкіряні штани з важкими черевиками та біла сорочка. Поверх Симона вдягнула коротке пальто з високим коміром. Перед дзеркалом у передпокої вона мазнула блиском губи, поклала до сумочки ключі та покинула оселю.

Вечорами на вулиці ще панувала холодна погода; земля за день не встигала прогрітися достатньо, і щойно сонце перевалювало за обрій, температура різко падала до зимових позначок. Повітря ставало морозним, пекучим, поверхню численних калюж затягувало прозорою крижаною кіркою. Симона вийшла з будинку і, закутавшись у пальто, попрямувала до ресторану. Її серце скажено калатало, хоча вона не могла з упевненістю відповісти, що турбувало її більше — майбутня зустріч із чоловіком чи цей несподіваний телефонний дзвінок. Звідки Мартін міг дістати її номер? І чи не пов'язано їхнє знайомство з появою Алека? Повірити в такий дивний збіг їй було складно. З іншого боку, вона сама наскочила на чоловіка, а потім сама ж зробила крок до примирення. Тому казати, що це було сплановано навмисно, у неї язик не повертався.

«Гаразд! Що буде, те й буде! — подумала Симона, після того, як перетнула яскраво освітлену вулицю й наблизилася до входу в ресторан, з якого лунала гучна музика. — Врешті-решт я завжди можу піти, якщо мені щось не сподобається».

«Neapolitano» був заповнений вщент, і значна частина слухачів стояла вздовж стін, тримаючи в руках свої келихи. Крім того, всередині приміщення панувала напівтемрява, тому Симона здригнулася від думки, що доведеться блукати темною залою в пошуках Мартіна. На щастя, чоловік очікував її біля входу. Зараз на ньому були звичайні джинси та білий светр.

— Я дуже радий, що ви прийшли, — засяяв він. — Ходімо, я зайняв нам столик.

Він узяв Симону під лікоть і потягнув за собою, не залишаючи їй жодного шансу відмовитися від запрошення. Їхній столик був неподалік від сцени. На ньому стояла відкоркована пляшка вина, два келихи — один порожній, другий наповнений на третину, а також велика тарілка з різноманітною закускою у вигляді канапе з паштетом, фаршированих оливок і нарізаного сиру. Це нагадало Симоні, що сьогодні вона забула пообідати.

Мартін допоміг дівчині скинути пальто, усадив за стіл, після чого сів сам і розлив по келихах вино. Він перебував у чудовому настрої й почував себе тут наче вдома, чого не скажеш про Симону, у якої від гучної музики заклало вуха.

Це був не просто концерт, це було воістину грандіозне видовище. Чотири музиканти, розташувавшись на сцені в центрі зали, здобували зі своїх інструментів — контрабаса, гітари, саксофона і барабанів — таку кількість енергії, що та буквально заповнювала собою весь простір. Звук мелодії постійно змінювався, вібрував, ходив ходором, змушуючи багатьох слухачів пританцьовувати та рухатися в хитромудрому ритмі. Симоні ж музика здавалася занадто галасливою. Вона починала шкодувати, що дала вмовити себе прийти сюди. На щастя, це тривало недовго. Коли концерт завершився, публіка живим струмочком потягнулася до виходу.

— Ну, що скажете? Як вам виступ? — Мартін з цікавістю глянув на Симону. — Погодьтеся, ці хлопці по-справжньому талановиті.

У відповідь вона лише ввічливо усміхнулася. Їй не хотілося засмучувати свого супутника і пояснювати йому, що подібне дійство не викликає у неї жодних емоцій, окрім роздратування. У Сімони взагалі з музикою склалися не найтепліші стосунки. Бувши дитиною, вона страшенно заздрила своїй найкращій подрузі, яку прийняли до музичної школи. Симоні ж повідомили, що вона не проходить, оскільки їй на вухо наступив ведмідь, причому, глухуватий. Відтоді все, що стосувалося музики, викликало у неї гостре почуття неприязні, і коли Мартін спитав, чи хоче вона послухати джаз, Симона мимоволі злукавила.

— Шкода, що ви прийшли лише під кінець, — продовжував розмірковувати чоловік. — Їхні перші композиції були феноменальні. А зараз я пропоную тост! Вип'ємо за наше знайомство!

— Я згодна, — Симона підняла свій келих, у душі дякуючи богові, що не потрібно більше говорити про музику, і зробила кілька ковтків.

— Вам подобається вино?

— Приємний букет!