Читати книгу - "Тінь перемоги"

І от нам розповідають, що Жуков любив солдатів і поважав. Яка повага? Зустріч Карпова і Жукова - через два десятки років після війни. Жуков давно не міністр оборони. Карпов Жукову не підпорядкований. Але Жуков все одно тицяє.

Можна на цю ситуацію і з іншого боку подивитися. Карпов у момент зустрічі з Жуковом не просто колишній розвідник, а великий номенклатурний чин, кандидат на вищі пости в письменницькій ієрархії. Поважай, Жукове, його хоч в цій якості. Але Жуков знає: Карпов над ним не начальник, тому Жуков поводиться з номенклатурним чином як пан з холопом.

Правда, і Карпов гарний. На фронті генерали боялися розстрілу, тому терпіли жуковське хамство. А чого боявся Карпов? Грюкнув би дверима, та пішов.

Але не грюкнув, не пішов, а написав книжку про жуковську велич. Хотів показати генія стратегічного, але проти свого бажання показав неосвіченого унтера, зухвальця і нахабу.

Ось приклад того, як товариші по службі любили Жукова.

У 1957 році Жуков був знятий з усіх посад. Його справа обговорюється на пленумі Центрального Комітету КПРС. Присутні численні маршали, генерали й адмірали. Проти Жукова виступили всі. На захист — ніхто.

Так, можливо, наші генерали і маршали - покірне стадо? Можливо, наказав їм Хрущов виступати проти Жукова, вони і голосують одноголосно?

Ні. Маршали і генерали, не череда. У 1946 році Сталін мав намір Жукова не тільки зняти з усіх посад, а й посадити, можливо, - і розстріляти. Треба сказати, що Жуков розстріл заслужив. За нашими рідними радянськими законами, він кримінальний злочинець, якого судді просто не мали права залишати серед живих. Якби Сталін Жукова розстріляв, то це було б не тільки справедливою розплатою за дикі злочини, а й порятунком країни від великих прийдешніх злодіянь. Але проти Сталіна виступили маршали й генерали. Про це розповів генерал-лейтенант Н. Г. Павленко: «Після всіх виступів, згадував Конєв, знову говорив Сталін, знову різко, але вже дещо по-іншому. Мабуть, спочатку в нього був план арешту Жукова відразу після засідання. Але, відчувши внутрішній та й не тільки внутрішній опір воєначальників, відому солідарність військових з Жуковом, він, мабуть, зорієнтувався і відступив від початкового наміру. Нам видається, що у своїх передчуттях Конєв не помилявся. Сталін дійсно цього разу збирався розправитися з Жуковом, але солідарність військових завадила йому.» («ВИЖ»1988 № 12 С.32)

Поведінкою генералів і маршалів Жуков був врятований. Як таке розуміти? При пізньому Сталіні та при ранньому Хрущові на вершинах військової влади стояли ті ж самі генерали, адмірали та маршали. При Сталіні вони Жукова врятували, а потім за Хрущова вони ж утопили. Сталін у 1946 році вже 24 роки при владі. Він уже офіційно визнаний генієм усіх часів і народів. Сталін - диктатор, яких до нього на землі ще не бувало. Його авторитет незаперечний, а влада безмежна. Але проти волі Сталіна виступили маршали й генерали та не дозволили Жукова заарештувати. За такі дії кожен міг поплатитися головою.

А Хрущов у 1957 році тільки прорвався на вершину. Авторитету в нього немає. Влада його тримається незрозуміло на чому. Практика знищення суперників скасована. Розстріляти непокірних генералів Хрущов не може. І ось Хрущову ті ж самі маршали й генерали дозволяють зняти Жукова і дружно Хрущова підтримують.

В чому справа?

Справа в тому, що в 1946 році маршали й генерали виступали не за Жукова, а за себе. Вони розуміли: сьогодні Сталін заарештує, посадить, а, можливо, й розстріляє Жукова, а завтра кого? Ось звідки їх сміливість і одностайність. Вони пам'ятали: саме так починався 1937 рік. Вони не дозволили Сталіну його повторити.

Але і в 1957 році генерали й маршали виступали не за Хрущова, а знову за себе. Влітку 1957 року на вершині влади виявилися двоє - Хрущов і Жуков. Двом там місця немає. Це два павуки в одній банці. Це два пацюки в залізній бочці. Або Жуков з'їсть Хрущова. Або Хрущов Жукова. І вищий командний склад Збройних сил дружно взяв сторону Хрущова.

Знали генерали, знали маршали, що Жуков болісно самолюбний. Знали, що він людина страшна й недалека. Знали, що узурпатор і грубіян. Знали, що непомірно грубий, аж до образи людських почуттів. Знали, що він - вищої марки кар'єрист. Знали, що він топтав усіх на своєму шляху. Знали, що в його крові тенденція до необмеженої влади й почуття особистої непогрішності. Саме цими словами вони його описували.

Вони розуміли, що їх чекає, якщо Жуков візьме владу.

Можливо, маршал Жуков за кількістю пролитої крові і шлейфу особисто винесених смертних вироків за спиною в певні роки перевершує навіть Сталіна.

1939 рік. Монголія. Халхін-Гол. Дебют Жукова-полководця.

У Монголії знаходився один радянський стрілецький корпус - 57-й особливий. Командир корпусу - комдив Н. В. Фекленко. Начальником штабу - комбриг А. М. Кущев. По той бік кордону - противник, кілька японських дивізій і бригад. На початку травня на кордоні Монголії виник збройний конфлікт. Зіткнення радянських і японських військ переростали в бої із застосуванням авіації, артилерії і танків. Ніхто нікому не оголошував війну, але інтенсивність бойових дій наростала. Не все для радянських військ ішло гладко. І ось туди, в Монголію, посилають комдива Г. К. Жукова з надзвичайними повноваженнями. Наказ Жукову: розібратись і доповісти.

5 червня 1939 року Жуков прибув у штаб 57-го корпусу і зажадав доповісти обстановку. Сам Жуков події в Монголії