Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Сперечатися ніхто не став, але потроху термін «Друга світова війна» в офіційній комуністичній пресі почали писати як годиться - з великої літери. Через 25 років після своєї смерті Георгій Костянтинович Жуков теж перебудувався на загальний лад, вловив дух часу і тепер суворо дотримує правила правопису. Скептиків прошу перевірити перші й останні видання «Спогадів і роздумів».

Терміни «Райхстаг», «Вермахт», «Імперська канцелярія» - теж власні імена. Я їх пишу з великої літери. А Жуков - поки з малої. Далі за текстом цієї книжки «Райхстаг» та інші імена власні будуть то з малої літери, то з великої. Причина в тому, що, цитуючи Жукова, я не маю права переробляти його текст на свій лад, за своїм розумінням і на свій розсуд. Але висловлюю тверду впевненість у тому, що своє ставлення до дотримання правил граматики мертвий Жуков змінить.

Ставить у глухий кут заява Жукова про те, що «багато про що казати ще передчасно». Це про що передчасно? Війна завершилася, ворог переможений, про що ж можна говорити? І чому? Жуков помер через 33 роки після німецького вторгнення, так нічого про війну й не розповівши. Все, що написано в його мемуарах, було відоме до нього, було опубліковане іншими авторами. І якщо в останніх виданнях книжки Жукова з'являються нові моменти, то новими вони є тільки для «Спогадів та роздумів». Всі «нові моменти» акуратно переписані з чужих книжок. З тієї ж «Радянської військової енциклопедії». Сам Жуков ніяких таємниць не відкрив.

І як накажете поєднати заяви великого полководця про те, що він здатний говорити тільки правду, з його ж одкровенням в тому ж абзаці про те, що час говорити правду ще не прийшов? І навіщо нарікати на цензуру, якщо сам не готовий говорити без приховування? Неповна правда є неправда, тобто брехня. Приховування історичної правди - злочин проти власного народу. Народ, який не знає своєї історії, приречений на поразки, виродження і вимирання. Серед інших у післявоєнному виродженні російського народу винен Жуков.

У ті славні часи, коли великий полководець нібито працював над «найправдивішою книжкою про війну», тисячі чесних людей писали «у стіл». Чому Жуков так не вчинив? Деякі публікували правду в самвидаві й тамвидаві. Якщо це єдино можливі шляхи правди, чому Жуков ними не скористався? Чому, нарешті, не втік за кордон, у вільну країну, де він міг би розповісти правду про війну? Злякався?

Заперечують: Жуков не один. Про війну брехали багато. Згоден. Але не до такої міри.

Своєю, м'яко кажучи, зайвою балакучістю Жуков наніс непоправної шкоди всім народам колишнього Радянського Союзу. Але, сам того не відаючи, Жуков своєю неприборканою балакучістю шкодив і комуністичній владі. Заявивши, що було на війні щось таке, про що не слід згадувати, Жуков завдав смертельного удару по комуністичному терміну «велика вітчизняна війна». Дійсно, що це за «священна війна», в деталі якої великий стратег вникати не рекомендує?

Якщо, на переконання Жукова, через третину століття не настав той щасливий час, коли можна казати правду про війну, то коли він настане? Коли всі свідки підуть в інший світ? Коли прочистять всі архіви і «за непотрібністю» спалять все зайве, неактуальне, не відповідне до історичного моменту?

У другому виданні «Спогадів та роздумів» була посилена позиція Жукова в питанні про те, що правду про війну казати не можна: «З цілком зрозумілих причин, мною не будуть порушені питання, розкриття яких може завдати шкоди обороні країни» (Спогади та роздуми. М ., 1975. Т.1. с.313).

Опубліковано це через 30 років після завершення війни та більше ніж через третину століття після німецького вторгнення. О великий дбайливець нашої безпеки! Та що ж це за таємниці такі? Списані танки, заросли кропивою висаджені укріплення, обвалились окопи та траншеї, розпущені корпуси, армії та фронти, Гітлера давно немає, і Сталіна теж, наші фронтовики здебільшого вимерли... А великі таємниці залишились. Якщо їх розкрити, буде завдано шкоди обороні Радянського Союзу і боєздатність армії впаде!

Але ось минуло ще 30 років. Подібно до гниючого трупу Радянський Союз остаточно розклався. Головна причина: в країні категорично заборонено казати правду. Дозволялося лише брехати. Все знизу доверху просякнуте брехнею. Обдурюючи народ у всьому, правителі самі переймаються вірою в свої вигадки. Але треба приймати рішення, і вони їх приймають, ґрунтуючись на помилкових уявленнях про оточення. А раз так, то й рішення їх не могли бути правильними.

Непроникним шаром брехні покрита вся радянська історія, передусім історія військова. Після смерті Жукова минуло три десятки років, але офіційні автори так нічого нового й не відкрили. А тим часом йдуть мільйонами все нові й нові тиражі жуковського творіння. І в кожному молотом по наших головах б'є заклик не зачіпати питання, «розкриття яких може завдати шкоди обороні» Радянського Союзу.

Для луб'янських авторів жуковський мемуар - основа і незламний фундамент історії війни. Вони безсоромно посилаються на «Спогади і роздуми», хоча знають, що є теми, і, як стверджував сам Жуков, їх декілька, які взагалі не можна чіпати.

У мене питання до всіх захисників Жукова: поясніть, що мав на увазі найбільший стратег! Назвіть ті заборонені теми, які, на думку Жукова, не можна обговорювати. Так і бути, якщо обговорювати не можна, обговорювати їх не будемо. Але ви їх назвіть. А то ж звідки нам знати, про що можна говорити, а що обговоренню не підлягає?

Про що ж рано казати через десятиліття після війни? Про штрафні батальйони? Жуков на війні штрафників оком не бачив і чутки про такі не чув. У