Читати книгу - "Люба Елен із Бріджсвіла"

— Добре, підемо подивимось, що це за джентльмен і чого він хоче, — промовив містер Мітсвуд.

Вони дружно рушили до виходу, однак на порозі зіштовхнулися з мсьє Жілем, місіс Мітсвуд та величезним бородатим джентльменом у білому капітанському кітелі. У руках він тримав кашкет з чорним лакованим козирком.

— Доброго дня, місіс! Доброго дня, джентльмени! — розкланявся він.

— Дозвольте вам відрекомендувати мого друга капітана Бодібрука, — хитро посміхаючись, сказав мсьє Жіль. — Це він вчора бачив нашу прогулянку на машині з борту своєї красуні-яхти. Ви пам’ятаєте, друзі, що вчора на морі ми всі бачили яхту?

Всі дружно закивали, очікуючи розв’язки і сподіваючись на хитруна мсьє Жіля. Капітан Бодібрук сором’язливо м’яв у руках свій білий кашкет і мовчав.

Місіс Мітсвуд з цікавістю дивилася на все, що відбувалося. «Цікаво, — думала вона, — як ці розбійники викрутяться цього разу?»

Проте хитре обличчя мсьє Жіля однозначно відповідало на німе запитання, яке відбилося у погляді місіс Мітсвуд: «Не хвилюйтеся, мем, викрутимося!»

— Як називається ваша яхта, капітане? — спитав мсьє Жіль.

— Кхе-кхе… — лунко відкашлявся капітан Бодібрук. — Вона називається «Бессі» на честь моєї покійної дружини. Коли вона померла, я продав будинок, у якому ми прожили тридцять років, і купив цю яхту. Тепер я живу на морі, як колись, замолоду.

— Ви раніше плавали? — запитав зацікавлений містер Мітсвуд, який неймовірно сумував за морем, своїм невеликим сухогрузом і дружною командою.

Місіс Мітсвуд відразу ж вловила тему, яка небезпечно змінилася, оскільки вона й чути не хотіла про те, щоб її любий Нік продовжував плавати.

— Та ні вже, даруйте, — перебила вона, — я хотіла б задати містеру Бодібруку декілька запитань особисто!

— Пізніше, дорогенька, — заметушився містер Мітсвуд. — Краще напої нас чаєм і пригости своїми неперевершеними бісквітами й мармуровим кексом.

— Але ж містер Бодібрук наніс нам візит після своєї чемної телеграми, чи не так? — продовжувала невгамовна місіс Мітсвуд.

— Так, мем, я саме хотів пояснити, чому вважав за можливе потурбувати вас своєю телеграмою, — загудів капітан хрипким басом. — Справа в тому, що я — старий друг мсьє Жіля і випадково побачив з яхти знайомий автомобіль, який плавно і повільно котився до дорозі до моря.

Тут він глянув на мсьє Жіля, і той непомітно кивнув йому головою.

— Так от, мем, — продовжував капітан. — Ви маєте зрозуміти мій подив, адже я ніяк не міг очікувати, що побачу машину мсьє Жіля віддалік від пристойних автомайстерень! От я й вирішив розшукати водія і висловити своє захоплення тим, що він не побоявся на цій «старенькій» від’їхати далі п’яти миль від житла. Я спустив шлюпку і за п’ять хвилин з’ясував, що машину купив містер Порксайд. Дізнавшись адресу, я послав телеграму. Дуже вибачаюся, мем, що так вас стурбував.

— Вельми пишномовно і фантастично, однак приймається, — промовила місіс Мітсвуд, якій вже й самій все це набридло.

— От бачиш, люба, — сказав містер Мітсвуд, — наша машина з часом стане такою ж примітною і важливою для нашої родини та дому, як твоє рукоділля, картини Велли і крихітка Гледіс.

— А я хіба не важлива і не примітна у цьому домі, дідусю? — ображено запитала Елен.

Всі, включно з місіс Мітсвуд, засміялися, що означало повний мир у сім’ї.

— Ну, звичайно ж, люба наша Елен! — посміхаючись додала місіс Мітсвуд. — Ти — найбільш важлива і найбільш примітна!

Всі, задоволено перезираючись, перейшли у вітальню, а Елен і місіс Мітсвуд пішли на кухню і почали чаклувати над бісквітом і кексом.

— Скажіть нам по секрету, мсьє Жіль, як ви спритно все влаштували з капітаном? — спитала Велла, коли на кухні загриміли каструльки і стало зрозуміло, що місіс Мітсвуд їх не почує.

— Ніякого секрету, а чиста випадковість і талан, — посміхаючись, відповів мсьє Жіль. — Я сьогодні піднявся дуже рано. Справи циркові, знаєте, вимагали мого втручання. На пошті в такий ранній час нікого не було, і телеграфіст, користуючись вільною хвилиною, відправляв чиюсь телеграму, вголос промовляючи текст, щоби не помилитися.

— Він у нас недавно працює, — повідомив містер Мітсвуд. — Щойно школу закінчив.

— От-от, — продовжував мсьє Жіль. — Я так і подумав. Та коли почув увесь текст, мені стало ніяково. Телеграму я відмінити не зміг, однак містера Бодібрука знайшов швидко. Коли я окреслив йому ситуацію, він як справжній джентльмен кинувся вас виручати і запропонував терміново відправитися до вашого дому.

— Лише одне можу вам сказати, — чуттєво промовив містер Мітсвуд, по черзі тиснучи руки мсьє Жілю і капітану Бодібруку, — ви приспіли вчасно!

За півгодини вся компанія пила чай і віддавали належне кулінарному мистецтву місіс Мітсвуд. Основною темою розмови була, звичайно ж, яхта капітана Бодібрука. Всі були згодні з тим, що мати у власності таку яхту просто чудово.

— Так, це зручно, — вставила своє слово Елен, про яку злегка забули. — Хочеш — пливи туди, хочеш — сюди!..

— Дуже слушне зауваження, крихітко, — сказав капітан Бодібрук, який не мав ані дітей, ані внуків і якому дуже подобалася Елен. — Тому я запрошую всю сім’ю прокататися на яхті уздовж узбережжя: хочеш — туди, а хочеш — сюди.

І він, посміхаючись і злегка передражнюючи Елен, повів руками в уявлюваних ним напрямках.

— Ух ти… Точно?

— А знаєте, у зв’язку з пропозицією капітана у мене виникла одна ідея, — раптом почав мсьє Жіль. — Якщо вам все одно, куди пливти, то доправте нас із містером Порксайдом в Портсмут. Адже цирк не може довго працювати без свого директора, і нам час повертатися. Тому я прошу капітана Бодібрука доставити нас до місця на своїй шикарній яхті, а заодно вивезти на морську прогулянку всіх бажаючих.

Пропозиція мсьє Жіля викликала бурю захоплення. Дами побігли переодягатися і чепуритися. Містер Порксайд поквапився до своєї кімнати збирати речі, містер Мітсвуд і