Читати книгу - "Вона"

По них приїхали батьки. Марі сіла в машину і саме в цей момент побачила, як тіло хлопця завозять у швидку. Вона поступово почала приходити до тями. І цих чомусь стало в рази більше. Зараз ВОНА думала лише про одне, якщо він помер, то чому жива вона??? Чому вона це бачила до того, коли це трапилось? І ЧОМУ ЇЇ ЦЕ НЕ ЛЯКАЄ???

Усю дорогу додому Марі мовчала, і ніхто ні про що її не питав. Коли їх привезли додому, Марі не могла повірити, що трапилось з нею, вона перебувала в НЕЙМОВІРНОМУ шоковому стані. Анну й Андрія забрали батьки. Тієї ночі Марі так і не заснула. Вона повторювала одні й ті ж самі питання, що не йшли з її голови, вона не могла на них відповісти й знову повторювала. І коли разом зі сходом сонця почали прояснятись і її думки, Марі почала порівнювати свій сон, що їй наснився напередодні і події, що відбулися ввечері. Як таке можливо, може це вона себе накручує? Але ні, те, що вона відчувала, не вигадки, це реальність.

Марі повернулась в готель. Ну як в готель, вона туди вдерлась цієї ночі переночувати. Вона була дуже пригнічена і здавалось, що в неї зовсім немає сил. Раптом пролунав дзвінок. Марі механічно взяла слухавку і монотонним голосом як і зазвичай запитала.

— Ну що, ти щось знайшов на нього?

У телефоні почувся чоловічий голос: швидкий, заклопотаний, він звучав так, ніби його відірвали від важливої справи.

— Так, знайшов багато, але тобі це буде не цікаво, — було чути клацання клавіатури.

— А щось таке, що мене б зацікавило? — Марі була пригніченою і роздратованою. І вона розуміла чому.

— Ну, дійсно він не збрехав, протягом багатьох поколінь всі чоловіки в їхньому роду помирали у віці двадцяти п’яти років. Ти думаєш прокляття?

— Я майже впевнена в цьому, — Марі оглянула кімнату і це її засмутило ще більше. Де вона зараз, що з нею зараз?

— Ну що, влаштуєшся охоронницею красунчика-мільйонера)))? — Андрій посміхнувся на іншому кінці слухавки.

— Мені то що з його краси? Він або житиме, або ні… Він пропонує гроші. Ти ж знаєш, вони мені зараз не завадять, — не просто не завадять, Марі прекрасно розуміла, що грошей вже давно немає, і ті хто їй і так довгий час допомагали, теж ледве кінці з кінцями зводять.

— З якої такої пори тебе цікавлять гроші? Тож давай, вирішуй ти берешся до справи чи ні? А то я зайнятий.

— Ти зайнятий??? Я тебе прошу))), — далі вже серйознішим голосом продовжила Марі, — У нас вже немає грошей навіть не те, що на їжу, а навіть, щоб десь переночувати. Я вже не просто втікача, а тепер ще й злочинниця. Ти не можеш допомагати мені завжди. Я ж це прекрасно розумію. Ти й так через мене закинув навчання, або працюєш, або мені допомагаєш. Це не чесно.

— Мені шукати далі чи ні? — Андрій зробив вигляд, що не почув слів Марі.

— Так, — Марі тяжко зітхнула, — але хай лише здумає керувати мною, я його сама вб’ю.

— Гадаю, він сам пошкодує, що тебе знайшов. До зв’язку.

Марі стояла на порозі розкішного будинку. І ще ніколи в житті вона не переживала таких почуттів. Вона знала, що якщо вона постукає у двері, то все її життя зміниться БЕЗПОВОРОТНО, але вдіяти вона нічого не могла, адже це її покликання, її доля…

Дівчина постукала у двері і в ту ж хвилину їх відчинили. Це був чоловік, який зустрів Марі вранці. Він запросив її в дім і відразу ж провів до Тараса. Зараз всім своїм виглядом давав зрозуміти, що знав, що Марі повернеться. Коли вони зайшли в кабінет, чоловік знову непомітно залишив дівчину.

Тараса в кабінеті не виявилось. Марі пройшла далі в кімнату. Зараз вона могла розглянути все навколо і побачила, що кабінет переходить відразу в іншу кімнату, двері якої були прочинені. Відразу було зрозуміло, що найбільше часу Тарас проводить тут. Адже навіть спальня була поруч із кабінетом. Марі побачила ліжко за прокритими дверима. Цікаво… Подумала про себе Марі, молодий, багатий, красивий, але ввесь час у кабінеті, а на руці немає обручки. Хоча в усіх його предків у цьому віці вже були діти. Марі наблизилась до дверей, і саме цієї миті з кімнати вийшов Тарас. Марі з подиву спотикнулась.

— Ви повернулись)), — широко посміхнувшись промовив Тарас.

— Так, — Тарас обійшов Марі і направився до робочого столу. Марі повернулась за ним і відразу, навіть не сівши в крісло, перейшла до справи.

— Правила мені не висуваєте, бо в такому разі ми не зможемо домовитись. Не можу обіцяти що ви залишитесь живим, але я зроблю все, щоб зберегти ваше життя. Не тому, що и мені платите чи ви цього заслуговуєте більше за інших, а тому, що я маю це зробити, бо це моє призначення, — дівчина рішуче поглянула на Тараса. Хоча сама напевно не знала, чи це дійсно її призначення? Але в цій ситуації, вона мусила обрати для себе хоч якусь позицію.

— Гроші мені дійсно потрібні, приховувати цього я не буду.

Марі чекала відповіді. А Тарас дивився на неї якось зачаровано. Адже з одного боку перед ним, дорослим чоловіком, стоїть вісімнадцятирічна дівчина, — красива дівчина, але все ще дитина. А з іншого, — перед ним стояла, рішуча, мудра, стримана жінка, яка вже багато чого пережила. І він збирається довірити їй власне життя.

— І які ваші правила? — Тарас усім своїм виглядом показав, що приймає пропозицію Марі.

— Ви мені не заважаєте, не диктуєте свої правила, ви займаєтесь своїми справами, а я своїми. Я так розумію, що найближчим часом вам нічого не загрожує, тому в мене є час усе як слід вивчити і підготуватись… А також вирішити деякі інші справи.