Читати книгу - "Вічний календар"

Тиша запанувала в Абідосі.

А третього дня, не отримавши відповіді на свої запитання, вибіг Нехемія га-Коен на міську площу і прокричав, що Саббатай Цві — самозванець.

Комендант фортеці наказав спіймати юдея, який кричав на майдані, і привести до нього. Перекривши всі виходи з міста, яничари привели переляканого Нехемію га-Коена до коменданта, бо за те, що порушив спокій, яким жило містечко, цей чужоземний юдей заслуговував смертної кари.

«Що ти там викрикував?» — запитав Нехемію комендант.

«Я кричав, — відповів, переборовши страх, Нехемія, — що Саббатай Цві, якого утримують у фортеці, самозванець».

Комендант знав, що треба буде сповістити Стамбул про інцидент на площі, бо все одно дійдуть плітки. У його голові боролися дві думки: коли і як сповістити та якою смертю мав би померти цей юдей. І нічого путнього не приходило в цю хвилину до голови.

«До того ж, — продовжив Нехемія, — як державний злочинець може жити у такій розкоші?»

Вимовивши останнє слово, Нехемія навіть не мав часу пошкодувати за тим, що сказав. Обличчя коменданта налилося кров’ю. Витягши шаблю, розполовинив він Нехемію га-Коена до живота, з якого вивалилися смердючі кишки.

Чутки про випадок в Абідосі за кілька днів дійшли до вух самого великого візира.

За пів дня палата у фортеці знову перетворилася на звичайну тюремну камеру.

Тим часом великий візир покликав лікаря Моше бен Рафаеля Абраванеля і сказав, що до літньої резиденції Ердіне привезуть Саббатая Цві, а Моше буде перекладати. Назавтра нехай Моше лаштується в дорогу:

«Поїдеш до фортеці, у якій утримують Саббатая. Вибір у нього невеликий, — вимовляючи повільно кожне слово, сказав великий візир, — або навернення в іслам, або ж мученицька смерть».

З цим поїхав до Абідоса палацовий лікар і переказав слова великого візира. Саббатая невдовзі доставили до Ердіне-Сарая. Диван у складі великого візира, рабина, імама й особистого лікаря султана Моше бен Рафаеля Абраванеля слухав Саббатаєві докази, що він справжній Машіах.

За решітчастою перегородкою непомітно сидів Мегмед IV. Нарешті султанові це обридло, і він увійшов до зали, де засідав диван, із непримітних бічних дверей у супроводі яничара-лучника.

«Ось лучник, — сказав Мегмед IV, звертаючись до Саббатая Цві, — ось його стріла. Якщо ти Месія, то твоє тіло відкине лук. Якщо ні — вибач».

Відтак, переказували очевидці, що Саббатай Цві після султанових слів схилив голову й одягнув тюрбан, прийнявши також мусульманське ім’я Мугамеда-ефенді. І Сара стала Фатмою Ханім, і брати Саббатая Цві — Агмедом і Абдуллою, а їхній із Сарою син — Ісмаїлом.

Саме в той час, коли Саббатай Цві плив ґалерою-баштардою до Стамбула, звістка про Машіаха дійшла й до Язлівця. Привезли її голландські юдеї. Вони розповіли все, що знали самі. А знали вони не більше від язловецьких. Однак листи Натана з Гази давно читали в амстердамських синагогах, і прихід Машіаха обговорювався там в усіх юдейських домах. Отож поїхали ті голландські купці у Волощину й залишили язловецьким вістку, яка швидко передавалася з уст в уста і зробила велике збурення в Язлівці. Після від’їзду юдеїв із Амстердама язловецькі сходилися до синагоги й до світанку говорили про Машіаха, молилися, засинали, кладучи під голови книжки. Дехто казав, що потрібно їм, язловецьким юдеям, готуватися в дорогу до Єрусалима, і щоби швидше дістатися, то все майно треба спродати. Інші пропонували дочекатися, коли амстердамські купці повертатимуться з Волощини, щоб розпитати їх більше. Коли звістку про Машіаха підтвердили й бучацькі юдеї, до яких один лист Натана з Гази, переписаний у Відні, привіз Мошко, торгівець прянощами, то послали вони служку з синагоги, щоб той привіз їм того листа. Служка поїхав до Бучача і привіз. Читали той лист кілька днів, і два рабини підтвердили, що спасіння народу ізраїлевого надходить. Але не знали язловецькі юдеї, що чинити далі. І тому вирішили дочекатися повернення амстердамських купців, але про них уже два місяці й чутки не було. І коли новий лист Натана з Гази про Машіаха, який пливе до Стамбула, щоби звідти розпочати повернення юдеїв на Святу землю, потрапив до рук язловецького рабина, — вирішили язловецькі приготуватися до виходу з цієї землі, на якій були вже два століття. Можливо, пів року потому прочули вони, що варшавський кабаліст Нехемія га-Коен збирається до Стамбула, у якому на той час перебував Саббатай Цві, щоби побачити його й переконатися, що Машіах справжній. Язловецькі також вирішили вислати двох своїх до столиці Порти. І опанувала їх радість і безтурботність, бо готувалися до відходу, тому співали псалми й танцювали на вулицях, привертаючи увагу християн. А Барух, який вділяв щорічну десяту частину на синагогу, тепер уже на радощах обдаровував усіх, хто потрапляв йому на очі. А коли двоє язловецьких юдеїв — Ашер і Нахум — вирушили назустріч Машіахові, то за Митницею, вже на Волоському шляху, наздогнала їх ніч.

І вони ніколи не повернулися до Язловець.

Може, згинули в дорозі? Хтозна.

Ніхто вам не скаже, коли Баревичі поселилися на межиріччі безіменного потічку, який випливав із червоних пісковиків, вливаючись у спокійну течію річки Джуринки. Від часу повернення Гриця Баревича з Горабаби стоятиме на язловецькому шляху митна будка, і місце знову називатимуть Митницею.

Так-от, перед десятьма роками до приходу османів післав Господь на Горабабу тяжкі нещастя: спочатку пражило — а тоді прилетіла сарана з Балкан і геть-чисто виїла зелену пшеницю. Комашня обгризла солодкі стовбури кукурудзи, їла зелений тютюнець, листя вишень, слив і навіть річковий очерет. Коли ж захмарилося й настала темрява, то небо, прорвавшись — від Язлівця й Митниці аж до південного руків’я Дністра — заливало селища дощем і забивало градом поля. Дощ падав безперестанку. Земля зробилася пухкою, і береги річок почали зсуватися. Збурунилася тоді вода у Стрипі й наробила великої біди, змивши хати, що стояли близько до річок. Потрощила мости з кладками й переламала загати. Сарану ж дощ прибив до землі, і спливла