Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Беладонна. Любовний роман 20-х років 📚 - Українською

Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Беладонна. Любовний роман 20-х років" автора Олександр Васильович Донченко. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 296
Перейти на сторінку:

Він уже знає, що зараз буде прохання, потім — сльози, потім — істерика, а в нього на другий день — мігрень.

— Голубчику! Волю! Волюсю! Піаніно! Купи мені піаніно! Ліза каже, що у мене надзвичайний хист… Волю! — Вона душить його за шию, тягне донизу, тупцює обома ногами, аж гулко ходить підлога.

— Ніночко, чи ти… перш усього ж гроші… Де ж узяти стільки грошей? Ти ж сама знаєш…

— Гроші — дурниця, на виплату можна на цілий рік. Ліза каже, що…

— Ти слухай краще, що я кажу. Гроші — раз, а по-друге, і так уже кажуть, що я непманом роблюся. Ось килим, крісло, канапка. Хочеш, щоб зовсім з комсомолу викинули? Ти цього хочеш? Піаніно! А де комсомольська етика?

Нове диво: вже немає пустотливого кругленького дівчати з грацією прирученого ведмедя — натомість вигиниста хижа пантера, що ось-ось готується плигнути на свою жертву. Вже немає щілин очей — натомість два округлі жовто-зелені вогники, що палахкотять дикою ненавистю.

— Проклятий! Проклятий! Тобі комсомол рідніший?

— Ніно, ти послухай…

— Не хочу я нічого слухати. Чорт!

— Ніно, так не можна. Давай поміркуємо разом.

— Проклятий деспоте!.. Навіщо було виходити за тебе заміж? Казали ж усі, відмовляли. Куди мої очі тоді дивилися!

Вона падає на канапку і затуляє обличчя долонями, її плечі конвульсивно здригаються від придушеного ридання.

— Ніно, Ніночко!..

— Не смій підходити, не смій!

Похмурий, він мовчки сідає в крісло. Затишна кімната, лампочка з білим матовим абажуром, канапа, килим на стіні — все запрошує до спочинку, до лінощів. А тут тобі таке!..

Базилевич почуває, як десь у серці закипає в нього маленька бульбашка окропу і котить вище, вище — до горла. Він почуває раптом, як ця бульбашка заклекотіла в самісінькому горлі і от-от вирветься з нього гидкою лайкою, брудом гострих, колючих слів, нестримним вибухом люті. Тоді він зривається з місця і швидко підходить до вікна. Через тонку фіранку йому видно, як на долоні, увесь центр міста. Безліч золотих вогників поспліталися в кетяги, послалися самоцвітними сузір’ями. А ще далі, аж ген-ген, уже нічого не побачиш — там встає, ніби якийсь важкий золотий туман, мигтіння далекого сяйва залізничних люксів.

Так приємно відчути на гарячому чолі льодовий дотик віконної шибки! Гнів потроху влягається, вже стигне гаряча бульбашка в грудях. За спиною Ніна часто й глибоко схлипує.

«Нащо я справді так… гостро? — думає Базилевич. — Воно таки дійсно добре було б піаніно. От тільки гроші… Хіба якось на виплату. А комсомол?..»

Він рвучко дістав цигарку й запалив.

«Комсомол, що ж? Та й хто там прийде контролювати, яка в мене обстановка в квартирі, кому це потрібно? А потім… хто ж їм винен, що вони не можуть собі справити гарного одягу, купити… піаніно? Хто ж їм винен, що вони меншу платню одержують? Ясно, що вони дурніші за мене, тому й платять їм менше. Та й потреби ж у мене більші, культурніші».

Він знову чомусь пригадує минулі комсомольські збори.

«Чорт би їх узяв, — думає Базилевич. — Нові збори через тиждень — маю, значить, відпустку аж на сім днів. А піаніно?..»

— Ніно, Ніночко, — підходить він до неї, — ти не плач. Якось подумаємо… купимо.

Ніна не відповідає. Вона уявляє себе маленькою, зовсім маленькою дівчинкою, яку ніби всі б'ють і ображають, і ніхто не хоче її захистити. Вона почуває потребу бути зараз такою приниженою й нещасною. Їй робиться шкода самої себе, і вона починає ще дужче схлипувати.


II

Літо, бабине літо! Останні золотаві деньки! Як торжисто й тихо пливе в повітрі біла, срібляста павутина! Вже давно прокурлюкали над містом довгою стрічкою журавлі. Гляньте! — Ці клени у привокзальному сквері: вони горять! Вони міняться всіма барвами й відтінками: то золотаво-жовті, то червінькові, то багряні! Вони запалили осінні свічки і прислухаються до останнього палахкотіння. Чуєте, як капає з них золотий стиглий віск: кап, кап, кап… Слухайте! Мовчіть! Відчуйте ще раз це чекання, не розбудіть цього металевого дзвінкого повітря: вдарите — воно задзвенить і розсиплеться на кришталеві скалки. Літо, бабине літо — прощай!..

— Прощай, Колю! Прощай!

Востаннє цілує Наталя. Останнє стискання рук. Скільки їх є тут — комсомольців! Перон живий — він ворушиться, метушиться. «Бов, бов!» — два рази. Вже й сюрчок просюрчав там десь біля паровоза.

— Колю, пиши!

Здригнулись колеса, зацокали на стрілках. Здригнувся перон, побіг. І враз став. Тихо-тихо закрутилась голова в Наталі. Вона вже давно приготувалася до цих проводів, у думці

1 ... 6 7 8 ... 296
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беладонна. Любовний роман 20-х років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Беладонна. Любовний роман 20-х років"