Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
4. У частині 1 ст. 70 КК встановлено, що поглиненню підлягають покарання, призначені за окремі злочини. Отже, при застосуванні принципу поглинення суд бере до уваги лише ті міри покарання, які фактично призначені вироком за окремі злочини, а не покарання, передбачені за ці злочини у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Інакше кажучи, ті покарання, які передбачені за злочини у санкціях статей Особливої частини КК, при застосуванні принципу поглинення до уваги не беруться[33].
5. Застосування принципу поглинення не виключається і тоді, коли за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені однакові за видом і розміром основні покарання, але за один з цих злочинів суд призначає ще й додаткове покарання… У таких випадках порівнянню за суворістю повинні підлягати саме ті міри покарань, які в цілому призначені за окремі злочини і складаються з основних й додаткових видів покарань[34].
В деяких випадках, принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим є обов'язковим і залежить тільки від виду призначеного покарання. Так наприклад, якщо хоча б за один з вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 70 КК).
Повне або часткове складання призначених покарань.Принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватися у випадках призначення за окремі злочини, які входять в сукупність, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання у будь-якому випадку повинен бути більшим за розміром від кожного з покарань, призначених за окремий злочин.
Однак, в судовій практиці виникають випадки, коли суд змушений при призначені покарання за сукупністю злочинів замість застосування принципу складання призначених покарань, застосувати принцип поглинення покарань. В.І. Тютюгін відзначає такі випадки, коли складання покарань, призначених за окремі злочини, виключається.
«По перше, у випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх обраних судом за окремі злочини призначається хоча б за один із цих злочинів у тих максимально припустимих межах, що передбачені для складання покарань у ч. 2 ст. 70 КК. Наприклад, якщо за ч. 2 ст. 190 КК призначений максимально можливий тут строк позбавлення волі (три роки), а за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів суд змушений буде застосувати лише принцип поглинення менш суворого покарання (шість місяців арешту) більш суворим (трьома роками позбавлення волі).
По друге, до застосування принципу поглинення суд змушений удаватися і в тих випадках, коли всі види покарань за окремі злочини також призначаються у тих максимальних межах, які встановлені у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 152 КК призначається п’ять років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 185 КК — три роки позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути призначене шляхом поглинення другого покарання першим»[35].
За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70 КК, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання.
Наприклад, особу було визнано винною і їй призначено покарання: за ст. 190 ч. 1 КК — обмеження волі, за ст. 185 ч. 2 КК — позбавлення волі, а за ст. 296 ч. 1 КК — арешт. Таким чином, до даної особи за сукупністю злочинів буде призначений найсуворіший з видів покарань — позбавлення волі. При цьому розмір остаточного покарання повинен знаходитися в межах санкції ст. 185 ч. 2 КК — від 1 року до 5 років позбавлення волі.
Разом з тим, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кримінального Кодексу (ст. 70 ч. 2 КК).
Тобто, якщо у вищезгаданому прикладі замінити ст. 185 ч. 2 КК на ст. 187 ч. 2 КК, то остаточне покарання за сукупністю злочинів може бути, відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 КК, призначено до 15 років позбавлення волі, хоча санкція ст. 187 ч. 2 УК передбачає позбавлення волі строком від 7 до 10 років.
Однак є випадки коли суди не виконують вищевказані вимоги ч. 2 ст. 70 КК.
Приклад: Районний суд засудив Р. за ч. 1 ст. 364 КК із застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 510 грн., за ч.1 ст. 366 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів Р. було призначено покарання у виді 1020 грн. штрафу. Верховний Суд України вирок відносно Р. змінив та вказав, що якщо особа засуджується за сукупністю злочинів і жодний із них не є умисно тяжким чи умисним особливо тяжким злочином, то відповідно до правил ч. 2 ст. 70 КК загальна максимальна межа остаточного покарання має дорівнювати максимальній межі найбільш суворої санкції з цих статей (частин статей) Особливої частини КК. Визнавши Р. винуватим у вчиненні зазначених злочинів, жодний з яких відповідно з кваліфікацією ст. 12 КК не є умисно тяжким чи умисним особливо тяжким злочином, суд призначив засудженому за ці злочини по 510 грн. штрафу, а на підставі ч. 2 ст. 70 КК замість призначення Р. остаточного покарання за правилами загальної межі, яке у даному конкретному випадку не може перевищувати максимальної межі найбільш суворої санкції з цих статей, а саме: 850 грн. штрафу (ч. 1 ст. 366 КК), призначив йому остаточне покарання — 1020 грн., тобто за правилами особливої межі покарання, встановленого для даного виду покарання в ст. 53 КК, що є помилковим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)», після закриття браузера.