Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

Жак розповів отцю Полю про свої турботи: бабуся звеліла передати свій наказ у руки королю. Але ж як це зробити?

— Тут я тобі поганий порадник, — сміючись, відповів отець Поль. — І сам у палаці не буваю, і ніхто з моїх близьких туди не мав доступу. Та мені доводилося чути, та й не раз, що є тільки один вірний засіб передати прохання в палац — це через когось із двірської челяді. Ти навіть уявити не можеш, скільки є в короля, особливо в королеви, перукарів, масажистів, одягальників, пудрильників — хіба всіх їх перелічиш! Один наклеює волосся на матерію, другий розчісує перуку, третій — пудрить, четвертий одягає, і так ні кінця, ні краю… А втім, не думаю, щоб сам король зацікавився бідами твоєї бабусі. От Генеральні штати — це інша справа. Недарма їх скликання відкладають щомісяця й щороку. В Генеральних штатах зберуться представники не лише аристократії і вищого духівництва. Там будуть і представники третього стану — люди найрізноманітніших професій. Вони краще розуміють, від чого біди народні… Головне ж накази. Це — велика справа. Кожен може зараз розповісти в наказі про свою біду, свої потреби, запропонувати, як зробити життя кращим… Ти, Жак, прожив на світі небагато — лише шістнадцять років, але добре знаєш, як поводиться сеньйор з селянами. Тому пояснювати тобі не треба, як мало користі від представників дворянства. А духівництво? Не довіряй, Жак, і нашому брату, священикові. Це, бач, ми, сільські пастирі, простодушні й бідні, а там, де священики багаті, де вони мають владу, остерігайся, сторонися їх. Вони не просто хижі вовки, вони ще й вовки в овечій шкурі.

— Ну, а король? — наполягав Жак.

Отець Поль не вмів брехати, він підвів очі, зітхнув і мовив:

— Я хочу вірити, що король почує голос представників народу. Як і всі, я з хвилюванням і надією чекаю, коли ж заговорять нарешті Генеральні штати.

Розмова перекинулася на майбутній від'їзд Жака.

— Ти частенько ремствував на мене за те, що я дозволяю тобі читати не всі книжки, що стоять у мене ось тут, у книжковій шафі. Пригадуєш, як ти розсердився на мене, коли я відняв у тебе «Дух законів» Монтескье? — Кюре безгучно засміявся. — Але ж не тому, що книжка погана. Навпаки, книжка ця просто скарб. Та, щоб ти оцінив цей скарб, щоб ти зрозумів кожен рядок цієї дорогоцінної праці, треба спочатку прочитати багато іншого… Я через те згадав про нашу сутичку, що там, у крамниці тітки Франсуази, тобі доведеться самому вибирати собі книжки для читання. Та, здається мені, я тебе добре до цього підготував: ти не захоплюватимешся порожніми світськими романами, пам'ятатимеш, що книжка не розвага, до якої вдаєшся, коли тобі нічого робити. Книжка — це твій Друг.

Жак намагався не пропустити жодного слова з того, що казав отець Поль. Ріденька кава давно вже захолонула в його чашці. Це не пройшло поза увагою священика.

— Чого ж ти не п'єш, Жак? Розмови розмовами, а випити каву можна. До речі, знаєш, що я надумав? Я попрошу твою матір і бабусю, щоб замість тебе до мене ходив тепер Мішель.

— Оце добре! Брат навчатиметься не гірше від мене!

Уже споночіло, коли Жак зібрався додому. Кюре поклав руку йому на плече і щиросердо сказав:

— Послухай, сину мій, я хочу довірити тобі одну таємницю. Ти зараз узнаєш правду про мого названого сина Фірмена…

Серце у Жака тьохнуло. Невже він зараз дізнається про те, що мучило його так давно. Три роки минуло відтоді, як Леон назвав Фірмена каторжником, і Жак увесь цей час мовчав. Зараз він боявся глянути на кюре, а той мовив після короткої паузи:

— Фірмен не поїхав подорожувати і не зник безвісти… Він потрапив у лабети королівської поліції.

Знову запала коротка мовчанка, яка видалася Жакові цілою вічністю.

— Було це дуже давно, коли правив Людовік П'ятнадцятий. Чи Фірмен одержав із Англії, чи сам написав книжку про коханку Людовіка П'ятнадцятого — пані Помпадур. Вона так міцно тримала короля у своїх руках, що роки його царювання називали царюванням пані Помпадур. Важко жилося народу!.. В книжці Фірмена було сказано про те, скільки коштують державі наряди пані Помпадур, її діаманти, виїзди, лакеї і кухарі. Замахнувшись на фаворитку короля, Фірмен замахнувся і на самого короля. Автор книжки навіть підрахував, скільки борошна витрачають, щоб напудрити перуки придворних, в той час коли його не вистачає для випікання хліба…

Отець Поль поглянув на Жака. Він добре знав свого учня. Палаючі вуха виказували його хвилювання.

— Бідний, бідний Фірмен! — вів далі кюре. — Він хотів справедливості й вірив, що її можна добитися. Він увесь кипів, коли думав, що податки на простих смертних збільшуються день у день, а король, виконуючи примхи пані Помпадур, витрачає на неї народні грошенята. От він і вирішив розповсюдити цю книжку у Франції. Був він не сам, разом з ним, не відступаючи ні на крок, діяв його друг, на ім'я Робер, а прізвище його ніхто не згадував. — Кюре сумно похитав головою. — Та ми й не відразу дізналися про існування того Робера, а коли дізналися, стали де-не-де вивідувати, та мов у стіну вперлися: ніхто не чув ні про долю Фірмена, ні про того Робера. Люди казали, нібито Робер, який допомагав Фірменові перевозити й розповсюджувати книжки і чи не сам додумався до цього, був одним з королівських шпигунів. А Фірмен був довірливий, як дитина, хоч і безстрашний та сміливий, як загартований воїн…

Отець Поль говорив, а Жак слухав, затамувавши подих. У його голові роїлися думки. «Так ось кого Леон посмів назвати каторжником і убивцею!» Він, Жак, шукав своїх героїв у стародавній історії, бачив обов'язково або в довгих