Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Люди навпроти 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди навпроти"

358
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди навпроти" автора Жорж Сіменон. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 41
Перейти на сторінку:

Аділь-бей поклав сорочки на стілець і неохоче рушив їй назустріч.

— Знаєте, а ви — типчик нічого собі! Тим людям довелося вислухати таке вперше. І як вдало це було зроблено — просто майстерно!

— Може, ви сядете?

Він не знав, що казати далі. Жінка не сідала, вона ходила сюди-туди, брала до рук якусь річ, потім клала її на місце. В ній відчувалася напруженість.

— А ця італійка з її претензіями на великосвітську даму просто неможлива! Ви ще не бачили їхньої дочки. Дівчинці всього десять років, а вона вже викапана мати!

Здавалося, жінка аж тепер помітила, що в квартирі нікого нема.

— Ви закрили консульство? За тутешніх умов його можна зачиняти щодня. Я це завжди кажу Амарові. А він б'ється, як риба об лід, щоб оформити візу якомусь місцевому персові, і коли вже здається, що це нарешті вдалося, в останню мить щоразу виявляється: бракує якогось там підпису московського начальника або ще щось у такому ж дусі. І все треба починати спочатку!

Погляд пані Амар упав на вікно навпроти, і вона скрикнула:

— Гляньте, та це ж Надя чепуриться!

— Ви її знаєте?

— Вона дружина начальника морського «гепеу», майже моя співвітчизниця. Народилася біля перського кордону, мати в неї — персіянка. Коли ми познайомились, я запросила її на чай, і вона спершу погодилась. Потім зателефонувала мені, щоб перенести зустріч, і так ми переносили її кілька разів. А тепер, коли ми бачимося на вулиці, вона тільки киває мені головою. Розумієте?

— Ні.

— Ми — іноземці. Для неї спілкуватися з нами — це скомпрометувати себе. Ясно? — Пані Амар безперервно жестикулювала, підкріплюючи свої слова всілякими гримасами й усмішками. — Одне слово, ви можете спілкуватися тільки з нами. А ви так необачно зачинили за собою двері в італійців… Жалкуєте?

— Анітрохи.

Аділь-бей чомусь боявся цієї жінки. Надто вже вона сколихувала повітря. Його дратувала її балаканина, її невгамовність, та найбільше — оця манера настирливо розглядати співрозмовника.

— Ви знаєте, чому я прийшла в таку ранню пору?

— Ні.

— Тому що ви — досить милий нахаба. Я вирішила допомогти вам улаштуватися. Я ж знаю, що таке нежонатий чоловік. А ось і доказ: сорочки на стільці в кабінеті… — Вона взяла їх і, мов господиня, перенесла до спальні. — У вас тут не зовсім так, як у домі Панделлі. Вони там улаштували дві ванні кімнати. Чому вже не три?!

Персіянка скинула капелюшка. Сукня на ній була без рукавів, і коли вона підіймала руки, то показувала пахви.

— Насамперед раджу завісити вікна фіранками, тим більше, що у вас такі сусіди навпроти…

Аділь-бей глянув у вікно. Молодиця все ще була заклопотана манікюром. Пані Амар демонстративно помахала їй рукою, і жінка у відповідь ледь кивнула головою. А за кілька секунд, коли Аділь-бей знову глянув на вікно, воно було вже зачинене.

— У вас гарні сорочки. Ви із Стамбула їх привезли?

— Купив у Відні.

З кімнати вони виходили разом. Відчинивши двері, Аділь-бей побачив на порозі Соню, яка тримала в руках кілька пакунків.

— Я купила ще й спиртівку, — сказала вона.

Соня одразу ж принюхалася до запаху парфумів у персіянки і відвернулась, насупивши брови, а знічений консул почервонів. Щоб потрапити на кухню — вона була в глибині квартири, — Соня мусила пройти через кімнату, повз пані Амар, яка саме схилилася над розкритими валізами. За хвилину з кухні вже чувся брязкіт тарілок та іншого посуду.

— Ви вже так близько знайомі?

— Від прислуги тут відмовились, тому вона запропонувала мені…

Пані Амар, схопивши Аділь-бея за рукав, мовчки потягла його до кабінету й причинила двері.

— Ви знаєте, хто вона? — зашепотіла йому на вухо персіянка. І, показуючи на будинок навпроти, додала: — Це — сестра товариша Коліна, начальника морського «гепеу»! Ви знаєте, від чого помер ваш попередник? Цього не знає ніхто! Він помер за кілька годин, хоча доти ніколи не хворів.

Аділь-бей, мабуть, дуже зблід, бо пані Амар засміялася, поклала руки йому на плече й сказала:

— Ви звикнете, ось побачите. Треба тільки бути уважним до всього круг вас — до всього, що роблять і що кажуть.

Раптом у кімнаті задзвонив телефон, який досі не нагадував про себе. Двері розчинилися, і Соня підбігла до апарата.

— Візьміть, — кинула консулові пані Амар.

Він узяв трубку, але марно намагався щось зрозуміти. Обидві жінки мовчки стояли поруч.

— Розмовляють по-російському, — зітхнув Аділь-бей і відняв трубку від вухд.

Спритнішою виявилася пані Амар. Схопивши трубку, вона заговорила щось по-російському, а Соня лише відступила на крок.

— Вам налагодили зв'язок із Тифлісом, з посольством. Ось! Тепер розмовляють по-турецькому…

Аділь-бей узяв трубку і з дитячою радістю закричав на рідній мові:

— Я слухаю! Говорить турецький консул!

Чути було погано. Голос лунав ніби десь дуже здалеку, заважав якийсь шум. Нарешті Аділь-бей зрозумів слова:

— Алло… Повідомляємо вам про всяк випадок, що Фікрета-ефенді в Тифлісі заарештовано…

— Алло! Що ви кажете? Я хотів би знати…

Але там уже повісили трубку, і на лінії знову чулася російська мова. Аділь-бей нерішуче обернувся до жінок. Соня байдуже дивилася на нього поглядом секретарки, що чекає розпоряджень. А промовистий погляд персіянки говорив: «Пам'ятайте, що я вам сказала. Виженіть її геть!»

— Можете йти, — зітхнув Аділь-бей.

— Ви їстимете яєчню?

— Як вам завгодно.

Вони почекали, доки двері на кухню зачиняться.

— Я нічого не розумію. Тифліс повідомляє, що Фікрета заарештовано. Персіянка схвильовано ляснула пальцями.

— Я тільки хотів дізнатися, за яких обставин, — провадив далі Аділь-бей, — але там уже ніхто не відповідав… Що тепер робити?

Персіянка вочевидь нервувала ще більше,

1 ... 6 7 8 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди навпроти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди навпроти"