Читати книгу - "Боцман з «Тумана»"

Напівприховані маскувальною сіткою, на свинцевих брижах фіорду тулилися до борту теплохода маленькі торпедні катери.

Звідти долинав гуркіт моторів. То один, то другий катер відпливав до гирла фіорду, залишаючи на воді пляшковоголубий слід…

Чим ближче до вершини, тим дужче дув в обличчя міцний морський вітер. Старший лейтенант входив у чіпкі зарості берізок, в розлив чорничного листя. За поворотом виднівся складений з каміння дзот, блищали з-під листяних укриттів довгі стволи зеніток берегової батареї.

Трохи нижче, на відкритому місці, темнів свіжий горбок маленької братської могили. На ньому лежали широкі вінки рожевих гірських квітів. Тут поховали Сьомушкіна й Ільїна, полеглих в морському бою.

Медведєв повільно підходив до обриву.

Закурював, захистившись од вітру. Дивився у величезний простір, що відкривався з весту.

За зубчастою стіною сопок видно було сизу смугу Баренцового моря. Далі — широке димчасте покривало норвезьких гірських хребтів. Там залягли фашистські єгерські частини. Медведєв подовгу невідривно дивився в той бік, жував мундштук, і все більше укріплювалася і цілком оволодівала ним така дивна, на перший погляд, думка…

Він сходив униз і йшов до місця ремонту свого корабля.

Катер, витягнутий на берег, стояв на високих дерев'яних підпірках. Високо здіймався над землею зігнутий вузький кіль. Ще видно було на рубці старанно намальовану цифру «3» — кількість потоплених ворожих кораблів. Але червонофлотці вже роздягали катер, зчищали з підводної частини черепашки, що в'їлися в дерево, і стару облуплену фарбу.

Як різко виступали тепер усі рани, що їх дістав корабель в останньому бою! Пластир було знято, величезна пробоїна чорніла біля самої ватерлінії. Крізь неї видно було мотористів, які розбирали пошкоджений мотор.

Похмуро здіймалася над палубою пробита осколками і кулями рубка. Сиротливо височіла щогла без прапора і антени. Медведєв почував себе тут, наче в операційній у присутності тяжкохворого друга. Одного разу він почув розмову червонофлотців. Підійшов непомічений, зупинився під кілем біля широкого плавника руля.

Медведєв відразу розпізнав голоси. Говорив радист Кульбін звичайним своїм, неначе трохи сонним голосом.

— Чого це ти кислий такий? Закачало, чи що, на суші?

І, звичайно, відповів Фролов. Медведєв знав, яка дружба єднає цих таких не схожих один на одного матросів.

Фролов, жвавий, легковажний хлопець, корабельний дотепник і задирака, зараз здавався пригніченим і роздратованим.

— Черства ти, Васю, душа. Третій день по землі ходжу як сам не свій. Дивись, як покорчило мотор.

Помовчали. Працювали на палубі, перетягуючи якісь речі. Знову заговорив Фролов.

— А який катер! Швидкий, мов чайка. Три кораблі потопили, літак пустили на дно. А тепер що? На чужі кораблі розійдемося?

— А йому все одно вже на ремонт час, — тихо сказав Кульбін. — Ти чого його, Дімо, неначе ховаєш? Ми йому вогню більше дамо, нову рацію поставимо. Ще й як повоює…

— А хлопці? Ті, що загинули? Як у могилу їх опускали, мені сонце чорним здалося. Щоб не заплакати, щиро кажу, Васю, я собі губу прокусив. Золоті хлопці.

— Війна! — прозвучав схвильований голос радиста. — Сльозами, друже, справі не допоможеш. У матроса сльози — все одно що кров…

— Я б зараз на сухопуття пішов, — сказав Фролов пристрасно. — Віч-на-віч з німцями зчепитися. Кажуть, командир рапорт подав — у морську піхоту. От би з ним, поки тут корабель лікують. Пішов би ти, Васю, теж?

— Не знаю, — роздумливо відповів Кульбін. — 3 корабля підеш — назад можуть не повернути. Я моряком вмерти хочу, якщо вже вмирати доведеться…

Медведєв стояв, обіпершись на сталеве перо руля. Так, золоті хлопці! Як здружився він з ними за короткий воєнний час… Може, взяти назад рапорт, залишити все, як було, покластися на волю випадку?

Але через три години на борту рейсового катера він уже підпливав до причалу головної бази Північного флоту.

Багато днів і тижнів не бачив він цього міста в сопках, — міста, позбавленого дітей і дерев, збудованого на голих гранітних скелях, відшліфованих постійними шаленими вітрами, що віяли з усіх тридцяти двох румбів.

Уже рейсовий катер пройшов лінію протичовнових бон, огинав пологий, де-не-де рябіючий дерев'яними будинками Катерининський острів.

Несподіваний сніговий заряд закрутився в повітрі, жорсткою крупою осів на сірих чохлах і на ворсі шинелей. Миттю насунулася і промчала зима, і знову засяяло сонце, заблищали вікна будинків бази, всіма кольорами райдуги заграла вода затоки.

Темнішали пологі гранітні горби, світлішали на них вузькі місточки-трапи, які перетворювали все місто на величезний кам'яний корабель. Уже з причалу було видно центральний міський стадіон, важкий, схожий на форпост рицарського замка будинок штабу на схилі сопки.

Біля трапа старшина перевіряв документи тих, що сходили на берег. Затримав погляд на Медведєві. Якийсь капітан, довгоносий, у круглих окулярах, ходив по пірсу, ліниво милуючись райдужним забарвленням затоки.

Медведєв пройшов уздовж низького борту есмінця, що стояв біля причалу.

Довгі, напівприховані водою корпуси підводних човнів, мов сплячі алігатори, погойдувалися вдалині. На рейді стояв білий англійський корвет, біла шлюпка пливла від його борту до берега.

Група англійців, голосно розмовляючи, йшла з боку стадіону. Прислухавшись до швидкої шелестячої мови, старший лейтенант розібрав: розмова йшла про щойно закінчений футбольний матч. Англійці зрівнялися з Медведєвим. Чорні клейончаті плащі, безкозирки з дуже високими денцями і куцими полями, у офіцера — високий кашкет. Офіцер пройшов, не козиряючи; матроси посторонилися, доторкуючись до безкозирок, дивлячись на Медведєва водянистоголубими очима, які блищали спортивним азартом і здивуванням.

Вони говорили про російське полярне місто, моряки якого щойно виграли матч з рахунком 9: 0 у британської команди, що прибула сюди з батьківщини футбола…

Медведєв зійшов з помосту.

Стрибав прямо по камінню, навпростець перетинаючи проспекти, поспішаючи до двоповерхового будинку верхньої лінії, в який не заходив стільки тижнів.

Пірамідка підгнилих східців, що йшли з ганку по обидва боки високого під'їзду. Спочатку, приїхавши сюди, Настя,