Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Фракії, в Родопських горах. Він воював проти римлян, коли ті вдерлися до його вітчизни. Попав у полон. Завдяки силі і хоробрості, його взяли до одного з римських легіонів. У війнах Риму проти Мітрідата та його спільників Спартак виявив таку хоробрість, що був призначений деканом, тобто начальником загону з десяти легіонерів, і відзначений почесною громадянською нагородою — вінком з дубового листя. Та коли римляни знову почали воювати проти фракійців, Спартак дезертирував і в лавах своїх співвітчизників став воювати проти римлян. Поранений, він знову попав у полон, і тоді, замість належної йому смертної кари, його прирекли стати гладіатором і продали одному ланісті, в якого його пізніше купив Акціан.

Минуло майже два роки відтоді, як Спартак став гладіатором. Він уже обійшов з своїм першим ланістою мало не всі міста Італії, де брав участь більш ніж у сотні боїв, проте жодного разу не був тяжко поранений. Хоч які сильні й мужні були інші гладіатори, Спартак перемагав у всіх боях, здобувши собі гучну славу подвигами в амфітеатрах і цирках Італії.

Акціан купив Спартака за дуже високу ціну — дванадцять тисяч сестерцій — і володів ним уже понад півроку. Але він ще й разу не показував його в амфітеатрах Рима, може, тому, що дорожив ним як учителем фехтування, боротьби й гімнастики у власній школі, а може й тому, що Спартак обійшовся надто дорого, щоб можна було рискувати його життям.

І от сьогодні вперше Акціан випустив Спартака на криваве змагання в римському цирку. Двісті двадцять тисяч сестерцій, щедро заплачених Суллою за сто гладіаторів, які мусили битися сьогодні, перевищували витрату на Спартака, навіть коли б його убили.

І все-таки Акціан, блідий, стривожений, спершись на грати темниці, напружено стежив за останніми хвилинами бою, бо уцілілі на арені гладіатори мали повертатися в його власність, крім тих, кому народ дарував життя. Якби хто-небудь уважно подивився на нього, то, мабуть, помітив би, як тривожно він ловив поглядом кожний рух, кожний завданий чи відбитий Спартаком удар.

— Сміливіше, сміливіше, самніти! — гукали тисячі глядачів, хто заклав гроші за самнітів.

— Бийте їх, рубайте цих трьох варварів! — підбадьорювали інші.

— Дай їм, Небуліане, бий їх, Кріксе, добивай, добивай, Порфирію! — вигукували глядачі, котрі мали в руках таблички з написаними на них іменами гладіаторів.

Лунали і не менш гучні викрики прихильників фракійців; у них лишалося вже мало надій на виграш, та все ж вони хапалися за останню соломинку, сподіваючись на перемогу Спартака. Спартак, іще не поранений, з цілим мечем і щитом, саме в цю мить проткнув наскрізь одного з семи самнітів.

Грім оплесків пролунав у цирку, а за ним послідували вигуки тисяч голосів:

— Сміливіше, Спартак! Браво, Спартак! Хай живе Спартак!

Два інші фракійці, що ще трималися разом з колишнім римським легіонером, були тяжко поранені: вони вже повільно і мляво завдавали ударів.

— Захищайте мені спину! — крикнув Спартак, блискавично розмахуючи коротким мечем, яким він мусив відбивати удари мечів усіх самнітів, що дружно нападали на нього. — Захищайте мені спину… ще хвилина… і ми переможемо.

Голос його уривався, груди поривчасто здіймались, по зблідлому обличчю скочувалися великі краплі поту, а в палаючому погляді очей змішались воля до перемоги, гнів і відчай.

Ось упав другий самніт, поранений у живіт, з диким криком поповз по арені, проклинаючи все в муках страшної агонії. Тієї ж самої миті упав з розрубаним черепом один з двох фракійців, які захищали Спартака ззаду.

Цирк загудів од вигуків; очі глядачів стежили за найменшим рухом бійців. Луцій Сергій Катіліна, який заклався за фракійців, рвучко підвівся поруч Сулли. Затамувавши подих, він не бачив нічого, крім цієї кривавої битви, і так стежив за Спартаковим мечем, немов до цього меча була прив'язана нитка його власного існування.

Третій самніт, вражений Спартаком у сонну артерію, упав біля своїх мертвих товаришів тієї самої миті, коли від кількох ударів звалився без крику другий фракієць — остання підтримка Спартака.

Схожий на ревіння гук пробіг по всьому амфітеатру; потім запала така глибока і врочиста тиша, що було чути важке, уривчасте дихання гладіаторів. Напруження всіх глядачів було таке велике, що коли б від цієї битви залежала доля навіть самого Риму, то воно навряд чи могло б стати більшим.

В цій битві, що тривала понад годину, Спартак, завдяки своїй неймовірній спритності і вмінню фехтувати, дістав лише три легенькі рани. Тепер він лишився один проти чотирьох сильних противників, хоч і поранених, стікаючих кров'ю, але все ж страшних саме тим, що їх було четверо.

Хоч який сильний і хоробрий був Спартак, але, побачивши, що впав останній його товариш, подумав, що й сам загине.

Раптом його очі спалахнули: у нього майнула думка — вдатися до старовинної тактики Гораціїв проти Куріаціїв.

І він кинувся тікати. Самніти почали його переслідувати.

По юрбі глядачів пробіг грізний осудливий гомін. Та Спартак, не пробігши й п'ятдесяти кроків, раптом обернувся, напав на переднього самніта і всадив йому в груди закривавлений меч. Самніт похитнувся, змахнув руками, хапаючи повітря, і впав, а Спартак тим часом кинувся на другого, відбив щитом удар меча і поклав його на місці під захоплений рев публіки, що тепер майже вся була уже на боці фракійця.

В цей час до Спартака наблизився третій самніт, увесь укритий ранами. Спартак вдарив його щитом по голові, не вважаючи за потрібне піднімати на нього меч і, видно, не бажаючи його вбивати. Приголомшений ударом, самніт двічі крутнувся на місці і впав. Тим часом останній з його товаришів, зовсім знесилений, поспішив йому на допомогу. Спартак енергійно напав на нього, та, не бажаючи його смерті, обеззброїв кількома змахами меча. Потім обхопив самніта могутніми руками, притис до себе і повалив додолу, шепнувши йому на вухо:

— Не бійся, Кріксе, сподіваюсь тебе врятувати.

Потім Спартак поставив одну ногу на груди Крікса, а коліном другої сперся на груди того, що лежав приголомшений ударом його щита, і так чекав вироку народу.

Грім одностайної довгої овації, мов підземний гуркіт, прокотився цирком; майже всі глядачі підняли догори вказівний і середній пальці, і життя обох самнітів було врятовано.

— Яка сильна людина! — звернувся до Сулли Катіліна. По його чолу стікали великі краплини поту. — Яка сильна! Спартакові слід було б народитися римлянином!

А тим часом сотні голосів вигукували:

— Свободу хороброму Спартакові!

Очі гладіатора заблищали незвичайним світлом, його обличчя стало ще блідішим, а рука притислася до грудей, ніби тамуючи збуджене цими словами