Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин 📚 - Українською

Читати книгу - "Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кривавий блиск алмазів" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 60
Перейти на сторінку:
ніби говорить, що Люція без опору готова віддатися на ласку кавалера. І чоловіки божеволіли біля дівчини.

Скінчивши під оплески «Розамунду» і вихиливши фужер вина з рук молодого офіцера, який підбіг до невисокої естради, Люція звеселіла, остаточно розслабилася і, бажаючи догодити підпилому товариству, пританцьовуючи, заспівала не дуже пристойну пісеньку:

Як майора я любила —

До майора спать ходила,

За півкіло маргарини

Цілувала три години…

Невміло перекладена самою Люцією на німецьку, пісенька звучала особливо вульгарно. За столиками вона викликала захоплення, вигуки, сміх, оплески. Один з літніх офіцерів посилав Люції поцілунки і високо піднімав якийсь пакунок, що, на його думку, символізував оті самі «півкіло маргарини».

Та ось двері у кафе знову прочинилися — і до зали увійшов черговий гість.

У Люції закалатало серце. Це був той самий офіцер у есесівській формі, що нагримав на Артура Христофоровича і доброзичливо розпитував її. Високий, стрункий, у чорному мундирі зі свастикою на рукаві. Люція побачила, що на шиї, підпертій твердим білим комірцем, висить залізний хрест. «О, це велике цабе!» — подумалося їй.

Його помітили й інші присутні в залі. Гамір ущух. Літній офіцер, який посилав через весь зал поцілунки, опустився на стілець і заходився акуратно наливати собі з пляшки вина, прагнучи не розлити його.

Гауптштурмфюрер пройшов у куток зали до вільного столика, на якому стояла табличка з написом «Зайнято!»

Люція занервувала. Уже не так вільно підгецувала на сцені, забула про сп'янілих офіцерів.

Тим часом нового відвідувача угледів і хазяїн. Він грудкою підкотився до столика і, відштовхнувши єдину офіціантку — руду Дуську, яку Люція органічно ненавиділа, вклонився гостеві.

Руда, кирпата Дуська недавно зв'язалася з якимсь німцем із інтендантської установи «Рюстунгскомандо». Її ревнивий покровитель обіцяв забрати коханку з кафе, де гуляють офіцери, обіцяв улаштувати продавщицею у крамницю, в якій видають хліб по картках. У голодному, замордованому Києві це була сита, престижна робота. Тому Дуська стала нехтувати службою у кафе, прибігала лише увечері, коли відчинялися двері «Едельвейса», і уся брудна робота — прибирання, миття посуду тощо — тепер випадала на долю бідолашної співачки.

Курт Раух щось замовив, і Артур Христофорович разом з Дуською зникли на кухні. Есесівець пильно подивився на Люцію. Вона обірвала дурну пісеньку і розпачливо перебирала у пам'яті свій репертуар, не знаючи, що заспівати далі. На її жаль, репертуар у неї був вкрай бідний, можна сказати, жалюгідний… Що ж заспівати? Хіба що їхній гімн: «Дойчланд, дойчланд юбер аллес…»

Вона не наважилася. Хто зна, як це сприймуть німці.

Тим часом Дуська принесла есесівцю пляшку шампанського, той налив собі вина, відпив з фужера і знову вперся в Люцію поглядом. Погляд у нього був важкий. «Хто він мені такий зрештою? — заспокоювала Люція себе. — Ну що з того, що гестапо? Я нічим не завинила перед новою владою. Я цілком лояльна».

Ось зайшло іще двоє армійських офіцерів, але, огледівшись, сіли не біля Рауха за вільний столик, а притулилися за чужим.

Під оплески Люція випурхнула з естради за лаштунки. Стримуючи калатання серця, стояла за завісою і крізь пропалену у ній дірку знову стежила за залою. Тепер, коли у задимленому від сигарет залі попливли звуки чергового танго, виконуваного Антоном Адамадзе, Раух долив собі шампанського, але не випив, а про щось замислився.

Люції протягом вечора ще двічі треба було виходити на сцену. Вона гарячкове обдумувала, що співатиме.

Сама Люція любила ліричні пісні. У них вона виливала тугу за мирним життям, яке зруйнувала війна, обірвала навчання у музичній школі, позбавила мрії про консерваторію, і тільки випадкове знайомство з хазяїном кафе «Едельвейс» фольксдойчем Артуром Христофоровичем Гіллером, який якраз напитував собі в кафе співачку, дало їй шматок хліба і трохи заспокоїло. Цей щасливий випадок свідчив, що доля не відцуралася її, що не все пропало у житті, що якось вийде із скрути, пристосується до воєнного часу, до нового порядку. Із жахом спостерігала, як потерпають жителі міста, що скніють без хліба, без світла у своїх неопалюваних квартирах, як носять злиденне шмаття на ринок, щоби не вмерти з голоду. А у неї, дякуючи богові, є і хлібна арбайткартка, електрика у квартирі; вона має право не відчувати себе такою знедоленою, як інші, у замерзлому Києві. А там, дивись, скінчиться війна, буде консерваторія, і вона здійснить свою мрію про оперну сцену… Та до того часу треба прожити, вижити за будь-яку ціну…

Останні дні у неї були багаті на події, що бентежили її. Поява її колишньої подруги в квартирі, де нині на всіх правах жила вона, Люція… А тепер історія з цим молодим, гарним гестапівцем. Це ж неспроста він пильно дивиться на неї. Вдень вона дуже злякалася його появи. Але гестапівець був ласкавий. Тепер знову не зводить із неї чіпкого погляду. Що в нього на умі? І чого він тоді вдень заїхав до «Едельвейса»? Тільки випити кухоль пива? Чи не пронюхав все-таки про Рахільку? А раптом двірничиха бачила її або іще хтось? Рахільку, звичайно, упіймали, і вона розказала, що приходила на свою квартиру…

Люцію кинуло в жар.

У залі знову стало гамірно. Ні, певно, лірикою не проймеш цих підпилих завойовників. Хіба ось цю, що наспівала їй недавно стара дама, яка повернулася з еміграції. Вона ж іще не переклала її. Але — нічого, щось зрозуміють і російською…

І Люція заспівала, фривольними жестами підкреслюючи зміст.

Не глядите вы так

Сквозь прищуренный глаз —

Вы, сеньоры, бароны, миледи,

Я за двадцать минут

Опьянеть не смогла б

От стакана холодного бренди.

Ведь я — институтка,

Я — дочь камергера!

Я — фея из бара,

Я — черная моль!

Коротюсіньке платтячко, підсмикуючись, допомагало Люції створювати образ «феї з бару», «чорної молі». І багато поглядів знову хтиво обмацували її гнучку постать.

Мой отец

1 ... 6 7 8 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин"