Читати книгу - "Мати, Карел Чапек"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Батько. Знаю, голубонько.
Мати. Адже я з дому втекла з тобою, і мені не страшно було хоч би й життя віддати. А тепер… тепер я б рада, мов скнара, сховати те, чим живу, сісти на нього зверху і кричати: «Не віддам! Не віддам!» Я й так уже доволі віддала, Ріхарде. Тебе… і нашого Ондру. Більше від мене вже не можна жадати. Занадто дорого коштувало мені те, що зветься… геройство. Спершу ти, потім Ондра…
Батько. Не кажи, рідна моя; Ондра помер гарною смертю. Гарною… і почесною.
Мати. Почесною, я знаю. Вам здається страшенною честю за щось умерти; а про те, що хтось вас утратить, ви й не думаєте. Ну, ти, Ріхарде, може, й мусив піти на смерть, бо ти був солдат. Але ж Ондра не мусив. Ондра був лікар і вчений; він міг би працювати десь у клініці… й не заразився б…
Батько. З лікарями таке буває, маленька моя. В нашому полку теж якось був помер лікар. Такий славний чолов’яга був, я з ним усе грав у шахи. І раптом заразився холерою…
Мати. Але ж хіба наш Ондра мусив їхати туди, в тропіки? Це все через тебе!
Батько. Ну що ти, серце моє, я ж тоді вже давно був мертвий!
Мати. Однаково: ти весь час манив його сюди, до свого кабінету. Ти мав на нього вплив, любий. Тут Ондра весь час учився, тут він сидів, обіклавшися книжками, тут цілі години ходив з кутка в куток і курив… І тут-таки раптом сказав мені: «Мамо, я поїду на екватор, хочу трохи світа побачити». А що він туди їде воювати з жовтою пропасницею, це він… забув сказати. Ви завжди криєте від мене, що у вас на думці. Скажете: «Мамо, я тільки прогуляюся»,- а потім зостаєтесь там навіки. Утік, наче злодій!
З темного кутка виступає Ондра в білому лікарському халаті.
Ондра. Матусю, та ж я тобі вже скільки разів пояснював… Я просто не хотів, щоб ти турбувалася. Тому й не сказав нічого. От і все.
Мати. Оце ти називаєш «пояснював»? Про те, щоб я не турбувалась, ти подумав; а про те, що можеш там заразитися чи ще яку біду собі напитати - ні. А я б подумала, Ондро. От воно як.
Ондра. Ну, й помогло б це тобі, матусю? Адже я б однаково поїхав.
Мати. Ондро, Ондро, ти ж весь час був такий серйозний, розважний хлопець. Я часто не знала б, що мені й робити, якби не ти. Меншим дітям ти був замість батька - такий розумний і статечний… І раптом - на! Поїхав у тропіки й помер там від жовтої пропасниці. Не кажи мені, Ондро, що так треба було!
Батько. Бач, серденько, лікар теж на свій лад солдат. Такий уже фах, правда, Ондро.
Мати. І що тобі було до тієї жовтої пропасниці? Міг би лишатися вдома, лікувати людей або породіллям допомагати…
Ондра. Мамо, зваж сама: від жовтої пропасниці щороку сотні тисяч умирали… Адже це була б ганьба - не знайти ліків від неї. То був… ну, просто обов’язок.
Мати. Твій обов’язок?
Ондра. Обов’язок науки. Бач, матусю, це дуже тяжка хвороба. І якби ти бачила, як там, на півдні, люди вмирають… то сама сказала б: «Ондро, з цим треба щось зробити». Нікуди не дінешся, мамо: хтось мусив туди поїхати.
Мати. Але чому неодмінно ти, Ондро? Ні, не переконаєш ти мене!
Батько. А чому неодмінно не він? Голова в нього, здається, була не дурна. А такі справи завжди припадають найкращим, голубонько.
Мати. І ті найкращі повинні через це вмирати?
Батько. Атож. Інакше не можна, серденько. Найкращі завжди повинні йти попереду, розумієш? А ти, Ондро, не журися. Ти вчинив добре.
Мати. Я знаю, ви завжди горою один за одного проти мене. Вам, чоловікам, легко казати - вчинив добре; та якби ви знали, що зі мною було, коли я одержала ту телеграму. Я зрозуміти не могла, в голові не вкладалось. «Ласкава пані, ваш син поліг, як герой, на бойовищі науки…»
Батько. От бач, рідненька: як герой. Хіба це нічого не варте?
Ондра. Ет, не в тім річ, тату. Це мене цікавило найменше. Я хотів одного: з’ясувати причини пропасниці. Яке ж тут геройство? Хто працює в науці, той повинен з’ясувати причини, хіба не так? На все інше йому начхати. Геройство там або честь - то все хлоп’яцтво, тату. Ось відкрити щось нове - це справді чогось варте.
Мати. Ну, і відкрив ти щось?
Ондра. Я - ні, матусю, але інші відкрили. Один швед і один американець.
Батько. Шкода. Не люблю американців.
Мати. От бач, Ондро! Хіба твоя смерть не була даремна? І непотрібна нікому?
Ондра. Ні, матусю. Ти тільки цього не розумієш.
Мати. Авжеж, не розумію. Я, мабуть, ніколи вас не розуміла. Я раз у раз чую це… від Їрки і від обох близнят: «Мамо, ти цього не розумієш…» Не розумію! Не розумію! Господи, я вже сама себе перестаю розуміти. Адже ви - часточки мого тіла. Та й ти, Ріхарде, ввійшов у мене й став моїм тілом і душею. І я вас не розумію? Що ж у вас є таке особливе, таке страшенно своє, що я вже й зрозуміти вас не здатна?
Ондра (підходить до неї). Матусю, тобі не можна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати, Карел Чапек», після закриття браузера.