Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький"

261
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 11
Перейти на сторінку:
Моск­ви; в кож­но­му ук­раїнсько­му місті з мос­ковським воєво­дою по­вин­но бу­ти ще й мос­ковське військо, а в кінці всього в Москві ніхто не смів би зва­ти Ко­заків зрад­ни­ка­ми.

Цар прий­няв усі пунк­ти, окрім то­го, де го­во­ри­лось про нас­та­нов­лен­ня мит­ро­полита в Києві з Моск­ви. Цар хотів по­пе­ре­ду змо­ви­тись об тім з цар­го­родським пат­ріар­хом. Але вза­галі цар був ду­же за­до­во­ле­ний ти­ми пунк­та­ми, бо гетьман од­да­вав йо­му в ру­ки ук­раїнські гроші, ук­раїнський скарб, і в Україні на го­ро­дах мос­тив, ря­дом з ко­зацьки­ми пол­ков­ни­ка­ми, мос­ковських воєвод, котрі, пе­ре­го­дя, мог­ли зовсім зай­ня­ти місце пол­ков­ників і заб­ра­ти в свої ру­ки всіх ко­заків (як во­но потім, че­рез сто літ і ста­лось) Цар наз­вав Бру­хо­вецько­го бо­яри­ном, а всіх пол­ков­ників та оса­улів - дво­ря­на­ми, себ­то по­да­вав їм уже мос­ковські чи­ни, як Польща ши­ри­ла ко­лись свої польські чи­ни. Гетьман був ду­же ра­дий. Цар пок­ли­кав йо­го на обід до се­бе в дво­рець і по­са­див йо­го за сто­лом тре­тім бо­яри­ном. Од то­го ча­су Бру­хо­вецький підпи­су­вався на па­пе­рах: бо­ярин і гетьман.


Після то­го обіду цар по­да­ру­вав гетьма­но­ві до­ро­гу зо­ло­ту оде­жу, об­си­па­ну до­ро­ги­ми камінчи­ка­ми та пер­ла­ми, та ви­со­ку бо­ярську шап­ку. Пол­ков­ни­кам та пи­са­рям да­ли со­болів та су­кон.



Бруховецький вип­ро­сив у ца­ря собі і своїй жінці й дітям на вічні ча­си Шеп­таківську сот­ню під Ста­ро­ду­бом, хоч був тоді ще не­жо­на­тий; бо Га­дяч з во­лос­тю на­ле­жав не до йо­го, а тільки до то­го гетьма­на, кот­рий бу­де гетьма­ном. Гетьман вип­ро­сив у ца­ря всім пол­ков­ни­кам по са­лу. Цар зго­дився на все. Хит­рий гетьман вга­ду­вав, що пос­ту­пився ца­реві вже геть-то ба­га­то, вга­ду­вав, що Ук­раїна не зго­диться на се все, і вип­ро­сив собі маєтність в Чернігівщині, як мож­на ближ­че од Моск­ви.


Щоб зовсім за­побігти лас­ки в Моск­ви, Бру­хо­вецький за­ду­мав же­ни­тись в Москві і про­сив ца­ря виб­ра­ти йо­му дівку, яку-не­будь бо­ярську доч­ку. Цар звелів йо­му же­ни­тись з доч­кою кня­зя Дмит­ра Дол­го­ру­ко­го. Гетьман оже­нився з нею, а де­котрі пол­ков­ни­ки так са­мо по­же­ни­лись в Москві з бо­ярськи­ми доч­ка­ми.


Одначе не всій старшині прийшлось вернутись до дому.


Раз гетьман з стар­ши­ною обідав у кня­зя Юрія Дол­го­ру­ко­го. За обідом пи­сар За­хар Ший­ке­вич по­чав ла­яти по­га­ни­ми сло­ва­ми пе­ре­яс­лавсько­го про­то­по­па Гри­го­рія Бу­то­ви­ча, військо­во­го суд­дю Пет­ра Забілу та двох пол­ков­ників. Ший­ке­вич за­мах­нувся на про­то­по­па но­жем. Про­то­поп вих­ва­тив у йо­го но­жа, він ки­нувся на про­то­по­па з ви­дел­ка­ми. Сам гетьман по­жалівся на пи­са­ря ца­реві. Цар звелів зро­би­ти над пи­са­рем суд. На суді ко­зацький оса­ул Бог­дан Щер­бак по­ка­зав, що Ший­ке­вич об­хо­дився з ко­за­ка­ми гор­до та пиш­но, бив і навіть скалічив де­кот­рих ко­заків, а як хто з ко­заків прий­де до пи­са­ря за ділом, то він лається, і ніхто з ним не сміє го­во­ри­ти, до­ки він сам не за­го­во­рить. Суд за­су­див пи­са­ря і цар звелів вис­ла­ти йо­го в Сибір.


Бруховецький за­сидівся в Москві до са­мо­го Різдва. А тим ча­сом з Ук­раїни до йо­го до­хо­ди­ли не­добрі вісти. На західній Україні, в Київщині підні­мався слав­ний Пет­ро До­ро­шен­ко, чер­каський пол­ков­ник. До­ро­шен­ко ба­чив, що ні Моск­ва, ні Польща не ма­ють си­ли і не мо­жуть виг­на­ти од­на дру­гу з Ук­раїни, не хо­тять да­ти ніяких прав та вольнос­ти для ко­заків та для на­ро­да і тільки руй­ну­ють дурнісінько край. Він за­ду­мав виг­на­ти з Ук­раїни і По­ляків і Москалів і знов злу­чи­ти до ку­пи обидві по­ло­ви­ни Ук­раїни, розірвані Моск­вою і По­ля­ка­ми, став­ши гетьма­ном усієї Ук­раїни. Не ма­ючи в ру­ках до­волі війська, він за­ду­мав при­вер­ну­ти Ук­раїну під власть ту­рецько­го сул­та­на і з ту­рецьким військом виг­на­ти з Ук­раїни і По­ляків, і Мос­калів. Ще за рік по­пе­ре­ду він уже по­си­лав в Крим до ха­на пос­ланців і про­сив йо­го ос­ту­пи­тись за ко­заків пе­ред польським ко­ро­лем, щоб ко­роль вивів своє військо з Ук­раїни і вер­нув з тюр­ми Юрія Хмельницько­го та Гу­ля­ницько­го. Хан тоді йо­го не пос­лу­хав. А тим ча­сом ко­за­ки виб­ра­ли гетьма­ном Опа­ру і він піддався під власть кримсько­го ха­на. Але татари довіда­лись, що опа­ра і до ха­на гор­неться, і до Москалів лис­ти пи­ше: во­ни вхо­пи­ли Опа­ру, за­ку­ва­ли в кай­да­ни і пос­ла­ли до ко­ро­ля. Ко­роль звелів по­са­ди­ти йо­го в тюр­му в Марієнбурзі.


Після то­го татари на­па­ли на Опа­ри­них ко­заків і по­ча­ли стрі­ля­ти та од­ні­ма­ти коні. Бит­ва тяг­лася до ночі, а вранці татари вис­ту­пи­ли пе­ред Опа­ри­ну ва­та­гу й зак­ри­ча­ли: ко­за­ки! Хо­че­те взя­ти собі за гетьма­на Пет­ра До­ро­шен­ка? Як візьме­те йо­го, то ми не бу­де­мо вас зачіпа­ти. Ко­за­ки зібра­лись на ра­ду і зго­ди­лись прий­ня­ти за гетьма­на До­ро­шен­ка. До­ро­шен­ко був внук Ми­хай­ла До­ро­шен­ка, кот­рий був гетьма­ном. Він ро­дився в Чи­ги­рині. Ще за Бог­да­на Хмельницько­го він був пол­ков­ни­ком при­луцьким, потім чер­каським, а за Те­тері він був ге­не­ральним оса­улом. Виб­рав­ши До­ро­шен­ка гетьма­ном, опа­ри­на ва­та­га ко­заків при­сяг­ну­ла ко­ро­леві в вірнос­ти і ха­нові - в при­ятельстві. До­ро­шен­ка виб­ра­ли 1665 ро­ку, і він за­раз оповістив се­бе при­хильни­ком татар та ту­рок і по­чав од­би­ва­ти го­ро­ди, заб­рані Бру­хо­вецьким. Він на­пав на Брац­лав, де сидів пол­ков­ник Дрозд, вірний Москві та Бру­хо­вецько­му, а До­ро­шен­кові ко­за­ки набігли під са­мий Київ, на Мо­то­вилівку. На­каз­ний гетьман, пе­ре­яс­лавський пол­ков­ник Єрмо­лен­ко пи­сав до ца­ря і про­сив, як мож­на скоріше пус­ти­ти гетьма­на на Ук­раїну.


Зимою, з са­мо­го по­чат­ку 1666 ро­ку Бру­хо­вецький вер­нувся на Ук­раїну. По Україні прой­шла чут­ка про пунк­ти гетьманської умо­ви з ца­рем. Та умо­ва не по­до­ба­лася ні ду­хо­венству, ні ко­за­кам, ні го­ро­дя­нам, ні За­по­рож­цям.


Перший підняв го­лос про­ти гетьма­на йо­го дав­ний при­ятель ар­хієрей Ме­то­дій з київським ду­хо­венст­вом. Ме­то­дій 22-го лю­то­го, 1666 ро­ку, з пе­черським ар­хіманд­ри­том, з ігу­ме­на­ми мо­нас­тирів прий­шов до мос­ковсько­го воєво­ди Пет­ра Ше­ре­метьєва, що тоді сидів в Києві і про­сив, щоб він доз­во­лив по­да­ти до ца­ря просьбу, щоб цар не од­ні­мав од ду­хо­венст­ва дав­ніх прав та вольнос­тей. Ме­то­дій го­во­рив, що київське ду­хо­венст­во про­си­ло Бру­хо­вецько­го доз­во­ли­ти виб­ра­ти мит­ро­полита в Києві по ста­ро­му зви­чаю, вольни­ми го­ло­са­ми од ду­хо­венст­ва, го­ро­дян і ко­заків, а гетьман од­пи­сав, що в Київ цар приш­ле мит­ро­полита з Моск­ви. Ме­то­дій го­во­рив га­ря­че, роз­па­лився, а далі ска­зав: Як тільки цар не доз­во­лить нам виб­ра­ти мит­ро­полита вольни­ми го­ло­са­ми з ук­раїнських ар­хієреїв та приш­ле з Моск­ви го­то­во­го, то ми зап­ре­мося в ма­нас­ти­рях і хи­ба нас ви­во­ло­чуть звідтіль за шию та за но­ги, тоді тільки бу­де в Києві мос­ковський митрополит. От в Смо­ленсько­му нас­та­ви­ли з Моск­ви ар­хієрея Фі­ла­ре­та, а він уже по­од­ні­мав вольнос­ті од ду­хо­венства і зве Смольнян неп­ра­вос­лав­ни­ми, іновірця­ми. Ше­ре­ме­тьєв зас­по­коїв ду­хо­венст­во, але во­но вже ста­ло про­ти гетьма­на за те, що він, на свою ко­ристь, пос­ту­пився ца­реві пра­ва­ми ду­хо­венства. І справді Бру­хо­вецький по­чав од­ні­ма­ти од мо­нас­тирів маєтнос­ті й землі. В марті київське ду­хо­венст­во пос­ла­ло

1 ... 6 7 8 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький"