Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бурхливі оплески. Престон кивнув Тіммі Валберну — акторові, який грав Мучі Мауса у «Годині фантазій» — він, як завжди, пожовував сир великими зубами. Валберн легенько підштовхнув чоловіка, що стояв поруч із ним; той пхнув його у відповідь.
Ед раптом вихопив поглядом з натовпу Арта де Спейн; Валберн пищав і кривлявся, зображуючи Мучі. Ед вказав йому жестом на коридор:
— Чорт забирай, оце так сюрприз!
— Дітерлінґ анонсував цю подію у «Годині фантазій». Батько тобі не сказав?
— Ні. Я навіть не знав, що вони з Дітерлінґом знайомі. Цікаво, чи це вони знюхалися не під час діла Атертона? Той хлопчина, Віллі Веннерголм, — він же, здається, у Дітерлінґа знімався?
Де Спейн посміхнувся.
— Я тоді був одним із помічників твого батька. Не думаю, що шляхи цих двох великих людей взагалі колись перетиналися. Просто Престон вміє заводити потрібні знайомства. До речі, бачив його Мучі Мауса та його приятеля?
Ед кивнув.
— А хто це?
З кімнати долинав регіт. Де Спейн потягнув Еда в кабінет.
— Біллі Дітерлінг, син Рея. Він оператор «Жетонів Честі» — серіалу, який щотижня прославляє на всю країну нашу доблесну поліцію. Цікаво, Тіммі дістає з рота сир, коли йому смокче?
— Оце ти втнув! — розсміявся Ед.
Де Спейн вільно розкинувся в кріслі.
— Едді, скажу тобі як колишній коп копу нинішньому: ти навіть слово «втнув» кажеш так, ніби викладаєш в університеті. Ніякий ти не Едді, ти — справжній Едмунд.
Ед поправив окуляри.
— О-о-о, відчуваю, зараз почую щиру пораду. Щось на кшталт «не йди з патруля, тому що Паркер так досидівся до начальника». Ото якраз мій шлях кар’єрною драбиною, бо ж задатків командира у мене немає.
— Та й почуття гумору також. Тобі не набридли ці окуляри? Викинь ти їх, ну? У Бюро ж, окрім Тада Ґріна, окулярників немає.
— Нічогенько ти сумуєш за поліцією. Здається, якби ти міг, то кинув би «Екслі Констракшн» і п’ятдесят штук на рік, які там заробляєш, і аж бігом пішов би до нас.
Де Спейн підпалив сигару.
— Тільки разом із твоїм батьком.
— Навіть так?
— Тільки так. При інспекторі Престоні я був лейтенантом. І зараз я також при ньому. Хотілося б і надалі з ним працювати.
— Ну, якби ти не знався на будівельних матеріалах, то й ніякої «Екслі Констракшн» не існувало би.
— Дякую. І справді — позбався ти окулярів.
Ед взяв зі столу фотографію в рамці: його брат Томас в уніформі — за день до загибелі.
— Був би ти копом, я б тобі виписав догану. За недотримання субординації.
— Еге ж, ти б виписав. Яке ти там місце посів на лейтенантському іспиті?
— Перше місце із двадцяти трьох кандидатів. До того ж я був молодший за решту мінімум на вісім років, менше за всіх пропрацював сержантом, та й узагалі — мав найменший досвід роботи в поліції.
— І хочеш до Відділу детективів?
Ед поставив фотографію на місце.
— Так.
— Ну що ж. Для початку тобі доведеться мінімум рік почекати, поки відкриється вакансія, потім виявиться, що вакансія ця радше за все — у патрулі, а потім виявиться, що для того, щоб перевестися у Відділ детективів, треба багато років цілувати в дупу начальство. Тобі зараз двадцять дев’ять, чи не так?
— Саме так.
— Значить, станеш лейтенантом у тридцять чи тридцять один. Через твою молодість тебе не сприйматимуть всерйоз. Жарти вбік, Еде. Це не для тебе, розумієш? Ти не з тих крутих. Звичайно, Паркер проклав патрульним дорогу до детективів, але йти туди не обов’язково. Подумай про це.
— Арте, — сказав Ед, — я хочу розслідувати злочини. Я маю зв’язки, я нагороджений хрестом «За видатні заслуги», а для багатьох — це круто. І я потраплю до Відділу детективів.
Де Спейн змахнув із одягу попіл.
— Поговорімо начистоту, Сонячний Джиммі?
Знову це ненависне дитяче прізвисько.
— Звичайно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой», після закриття браузера.