Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Спогади...

-Все я на нічну люба, домиєш за мене?

-Звісно мамо, гарного чергування.

-Дякую Мар'янко..

Мама працює на швидкій лікарем- реаніматологом.До таких її чергувань я вже звикла, адже вона в мене поважна особа у місці, і не один житель з вдячністю відкликається про її  покликання.

Але всерівно, коли я залишаюся на одинці з вітчимом, мені зовсім не спокійно, по правді сказати я дуже його побоююся.

Я не одноразово помічала, як він потайки заходить в мою кімнату і ніжно гладить мене.

Зі сторони це виглядає, як батьківська любов, але ж я то знаю ніякої любові у нього до мене не має, і це мене неаби-як насторожує.

Я декілька разів намагалася поговорити з мамою на цю тему, і всі мої зусилля зходилися нанівець.Вона настільки осліплена цим чоловіком, що просто не помічає як між нами виростає стіна непорозумінь.

-Ось помий ще ось це- варто мамі тільки вийти за двері, як чоловік тут як тут з'явився поруч зі мною.

Робить вигляд, що просто приніс тарілку для миття, але я просто відчуваю його погляд на собі..

Через якихось п'ять хвилин, він покидає межі кухні і в кімнаті стає набагато лекше дихати.Я нарешті можу розслабитися і доробити свою роботу, щоби потім швидко прошмигнути в свою кімнату і лишатися непоміченою до приходу мами.

Мене пронизує струмом який мурашками пробігає по всьому тілу, коли в мою кімнату відчиняються двері і я бачу його.

-Ви щось хотіли?- з переляком в очах намагаюся зрозуміти цілі його перебування тут..

-Хіба для того, щоб зайти до своєї доньки потрібна причина,- повільно наближається до ліжка і за мить опиняється поруч.

-Вибачте, але я хочу спати- у мене тремтить голос і я злегка відсовуюся на інший край ліжка.

-Не бійся.Я не завдам тобі шкоди,- шепоче отрутою що розливається по всій душі, серце шалено колотиться від страху, і я не знаю як реагувати на прояв такої уваги.

-Дядь Міш, вийдіть будьласка, інакше я скажу мамі- вирішую пригрозити з надією що це зупинить його

-Тобі ніхто не повірить, я скажу що ти маленька брехуха, яка хоче очорнити моє ім'я.

Хочу підхопитися на ноги, як раптом його рука схоплює мене за лікоть і притягує в свої обійми.

Вітчим навалюється на мене всім своїм тілом, а мені огидно, дико огидно і страшно, від того що ніхто мене не врятує.

Від безвиході щосили кусаю його за вухо, і  на хвилину коли він скрикує від болю я таки маю змогу втікти..

Швидко взуваюся та вибігаю на вулицю

Добре що у мене сіра коричнева піжама схожа на спортивний костюм, не викликає ніяких підозрів у сусідів.

На вулиці щойно закінчився дощ, і я біжу по мокрим тротуарам оминаючи два квартали, туди де мене підтримають.

Моя шкільна подруга Сніжана, мешкає не подалік звідси і я точно знаю що вона зуміє мене захистити від цього збоченця.Вона, як ніхто інший розуміє наскільки складним буває моє життя.

Тремтячими руками натискаю на кнопку дверного дзвінка в очікуванні.

З квартири лунає голосна музика, і мені не відразу вдається достукатися до дівчини.Через декілька хвилин вона таки відкриває двері, і побачивши мої заплакані і налякані очі без слів все розуміє і притягує в свої обійми.

-Ходімо, у мене тут невеличка вечірка з нагоди закінчення другого курсу, ти не зважай, іди в мою кімнату я зараз прийду..

Я мовчки прохожу вздовж по коридору, намагаючись не зациклюватися на неоднозначних поглядах, які кидають її гості.

Переважно це золота молодь, і Сніжана відноситься до такого ж контингенту, але це не завадило нам потоваришувати.Вона старша за мене на два роки, і я завжди можу отримати від неї слушну пораду, як від рідної сестри.

Через декілька хвилин дівчина з'являється в кімнаті з чашечкою гарячого чаю..І я зібравши себе по шматочках, таки розповідаю їй про те що трапилося.

​​​​​​Після закінчення моєї розповіді, вона не стримує висловлювань щодо вітчима.

-От погань!Та таких на добровільну кастрацію.Мар'ян давай напишемо заяву в поліцію.

-Ні-ні- категорично відмовляюся від цієї ідеї- ти ж знаєш мама, менше всього мені хотілося б вставляти ніж у спину мамі.

-А що мама?Ти розумієш що рано чи пізно для тебе все скінчиться фатально, а мама твоя закохана дурепа, яка ставить своє щастя вище за доньки

-Все буде добре, я знову спробую з нею поговорити..

Нашу розмову перериває стукіт у двері, і в кімнату Сніжани заходить високий, статний темноволосий парубок.

За сльозами які безупинно котяться з моїх очей я можу побачити лише його темно карі очі, які просто заворожують своїми чарами.Він зупиняється на порозі і кидає свій здивований погляд на мене.

-Сніжан, там всі тебе загубили. У вас все добре?- запитує з тривогою, а я потай витираю свої сльози намагаючись приховати свій стан.

-Мар'янко познайомся це Андрій мій друг і однокурсник, Андрію це моя Мар'янка, пам'ятаєш я тобі розповідала.

-А це та що неначе молодша сестричка..А що у тебе трапилося?Ти зараз схожа на налякане пташеня-  сідає поруч неначе вивчає мене, а потім посміхається.

Ну звісно можу тільки уявити, яка зараз красуня сидить перед ним.Червоні від сліз очі, опухший носик...

-Нічого,- швидко відрізаю, менше всього мені хотілося б вивалювати свої проблеми на чужих людей

-Трапилося, перебиває мене Сніжана.

-Сніжан- хочу заперечити

-А що Сніжан, його потрібно покарати..Та й Андрій своя людина, я довіряю йому.

-Мова йде про кавалера?- дивиться з підозрою, але якби ж то ..Все набагато складніше.

-Ні про вітчима.Розумієш він її домагався- з запином вимовляє подруга, а мені знову хочеться розревітися від без виході, а натомісць я непомітно для себе закриваю очі і поринаю у сон..Щось таки підмішала Сніжанка мені в чай, напевне флакон заспокійливого, адже мене вирубає майже відразу, як тільки голова торкається подушки.