Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

— А ким ти працюєш? — запитала вона. Назар раптом впав у ступор, в нього були напоготові тисячі варіантів розвитку подій, але жоден з них не передбачав того, що вона заговорить до нього перша, тим більше він не очікував саме такого запитання, на яке у нього не було відповіді.

— Я спортсмен.

— Спортсмен? — запитала вона, з деяким здивуванням, адже Назар був далеко не спортивного типу людина, він більше нагадував чахлика невмирущого.

— Так, а чому ти так дивуєшся. — Назар знав чому вона дивується, він розумів що його тіло далеко не Аполлонове.

— Та я не дивуюсь, це я так. — продовжила вона. — А яким саме спортом ти займаєшся?

— Я граю в покер.

— Покер? Тю, це не спорт, це так, якісь азартні ігри.

— Покер, це офіційно визнаний вид спорту. — Назара трохи зачепила її відповідь, адже він вірив, що якби в нього було трохи наснаги та більше часу, він би зміг досягнути успіху в цій дисципліні.

— А навчиш мене грати?

— Так, звісно, можемо почати прямо зараз. — і він дістав з рюкзака колоду карт.

— Ти що, їх завжди з собою носиш? — запитала вона, та вихопила їх з його рук.

— Ні, я випадково їх узяв. — брехав він, адже він завжди їх з собою носив, він плекав надію, що раптом хтось захоче зіграти з ним в покер, і поряд не буде колоди, тут він і вийме свою, та таких нагод ніколи не траплялось.

— А можна я їх заберу собі, вони такі гарні, я тепер також хочу стати покеристкою, буду як в фільмах, сидіти за круглим столом в сонячних окулярах, і курити сигару.

— Так, звісно, бери, це мій тобі подарунок. — великий вибух думок відбувся в його голові, адже це була його улюблена колода, його перша колода карт яку він беріг багато років, але ж не можна їй відмовляти, вона ж дівчина. «Та навіщо вона їй?» — запитував він сам себе. Він прийняв рішення, що його колода повинна залишитись у нього, тому вихопив її з рук Вероніки.

— Давай так, якщо забажаєш навчитись грати, я навчу тебе в будь який момент. — казав він, намагаючись згладити цей незручний момент.

— Я хочу зараз! — викрикнула Вероніка, та кинулась на Назара в спробі відібрати карти, він робив вигляд наче пручається, адже не знав як себе вести в даній ситуації, тому вона вихопила карти і вибігла із за столу.

— Якщо хочеш їх собі, то спробуй забрати.

Назар був у паніці, він звісно посміхався, але в середині нього все вирувало, він не знав що йому робити, йому вже і непотрібна була ця колода, але він розумів, що вона чекає на те, що він піде їх відбирати, і якщо він цього не зробить, то упустить такий прекрасний момент, адже він відчув як в ньому запалилась іскра. Він, не поспішаючи, пішов їй на зустріч, та вона раптом зірвалась і почала бігти в будинок з криками «Не наздоженеш!», Назар був змушений бігти за нею, та не дуже швидко, даючи їй можливість насолодитись моментом перемоги.

— Чого ти так повільно бігаєш? Я ж дівчина, а ти не можеш мене наздогнати. — кричала вона йому зі сходів підіймаючись на другий поверх.

Тоді Назар пришвидшився, та все ж таки наздогнав її в одній з спалень наверху, вона почала пручатись з криками «Рятуйте, мене ґвалтують», та ще й так гучно, що усі сусіди мабуть по прокидались, і він ї відпустив, йому стало незручно, адже тут нікого не було окрім них.

— Гаразд, ти виграв, забирай свої карти, мені вони непотрібні. — ображеним тоном сказала вона і швирнула колоду через спальню в відчинені двері гардеробної, її очі дивилися вниз, брови були насуплені.

Назар теж образився, вона була вже якась надто різка, він повільно зайшов в гардеробну намагаючись знайти там свою колоду.

— Вони твої. — посміхаючись відповів він піднявши колоду з підлоги. — Я ж подарував їх тобі.

— Це так мило. — відповіла вона, вона зайшла до нього в гардеробну. В неї була надзвичайно красива посмішка, було в ній щось таке, що змушувало прикувати до неї свій погляд. Вона глянула йому у вічі, і сказала — Дякую.

«Що мені робити?» запитував він сам себе. Час навколо зупинився, мить перетворилась на вічність, «Якщо я не зроблю це зараз, то шкодуватиму про це усе своє життя» сказав він сам собі та поцілував її, вона ж відповіла йому взаємністю.

В цю мить, він відчув як щось вибухнуло, не просто в середині нього, увесь світ навколо вибухнув і почав розлізатись на мільйони уламків, увесь світ наче почав палати в полум’ї, саме в цю мить він зрозумів, що його життя і її життя будуть пов’язані, саме в цю мить, він закохався. Відкривши очі, він не міг повірити своїм очам, усе навколо здавалося наче не справжнім, йому здавалося, наче він уві сні.

* * *

Прокинувшись у своїй квартирі, його раптом осяяло — у холодильнику наче в сиротинці, навіть мертвої миші не знайдеш. І що найголовніше, зовсім немає чого випити, а привід є. Не те щоб він був схильний до алкоголю, Назар звісно любив випити, але не напиватись.

В супермаркеті, його окидали дивними поглядами, адже Назар тягнув за собою два візка, в першому насипом були усілякі смаколики, а в іншому візку він наскладав алкоголь, і тільки елітний, ну як елітний, найбільш дорогий з того що продають в супермаркеті. Чесно кажучи, він виглядав мов ідіот з цими візками, але він підіймав людям настрій, усі посміхались коли бачили його, хлопці давали п’ять в знак поваги за візок наповнений алкоголем, фотографували його і знімали на відео, та Назару було на них начхати, для нього це тепер прості смертні, а він — міліонер.

— А печінка вам не відмовить? — запитала його якась дівчина в черзі до каси.

— Якщо відмовить, куплю собі нову. — з посмішкою відповів Назар, в його голові це був смішний жарт, але дівчина так не думала, вона