Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

Не маючи в розпорядженні необхідної кількості людей, особливо слідчих, Зайончковський надсилав розпачливі листи до воєводської комендатури, благаючи їх перебрати на себе слідство або ж прислати до Забєгова бодай трьох кваліфікованих спеціалістів. На жаль, воєводська комендатура мала задосить власних клопотів. І лише після того, як пощастило зламати в Ченстохові неабиякий опір тамтешнього міліцейського начальства, звідти «позичили» лейтенанта Барбару Слівінську.

Майор Зайончковський був надто досвідченим працівником міліції, щоб злегковажити панікою в місті, тому не відкидав можливості абеткової послідовності прізвищ наступних жертв. За його розпорядженням відділ обліку населення підготував списки мешканців Забєгова, прізвища яких починалися на «D». В тому списку виявилося двадцять три особи. Їхні адреси були позначені на великому плані міста. Міліцейські патрулі вдень і вночі кружляли вулицями, пильнуючи зазначені на карті голубими прапорцями пункти.

З усіма, кому загрожувала небезпека, провели конфіденційні розмови, просили цих людей бути надзвичайно обережними, а на випадок, якщо помітять недобре, терміново оповіщати міліцію.

Поставлена до відома про такі методи перестороги воєводська комендатура схвалила їх. Там не виключали і того, що всі три злочини, хоча й такі різні, могла вчинити одна людина — маніяк, що вирішив закривавити всю абетку.

Звичайно, городян, прізвища яких починалися на «D», закликали бути обачними. Але вже наступного дня Забєгово трусило від пліток. Кожен вважав, ніби має щось повідомити, й кожен прагнув допомогти міліції. Внаслідок цього до комендатури надійшли сотні найрізноманітніших повідомлень.

На жаль, у жодному не було нічого конкретного. Так, наприклад, один громадянин писав, що вбивцею всіх трьох є Адам Ковальський. Бо коли Дорошевський ішов вулицею, то Ковальський дуже пильно дивився на нього, навіть пішов слідом. Отож немає жодного сумніву, що наступною жертвою «вампіра» стане Дорошевський, бо ж усе й так ясно — саме прізвище вказує на це, а вбивцею буде Адам Ковальський.

На превеликий жаль, подібних повідомлень надходило багато. А кожне з них належало уважно вивчити й перевірити, оскільки в анонімних листах (найчастіше це була саме анонімна інформація) могла бути й дрібка правди, яка вивела б розслідування на правильний шлях.

Тому бідна на людей повітова комендатура подвоювала й потроювала зусилля, аби впоратися з усіма обов’язками й не занедбати щоденних справ. Служба автоінспекції виконувала свої завдання, дільничні стежили за порядком у місті, працівників слідчого відділу ледве не щодня піднімали по тривозі і викликали на місця різних подій у повіті. Життя в місті й навколо нього йшло своїм звичним трибом: бійки, дебоші та інші події.

Майор Станіслав Зайончковський майже не залишав приміщення комендатури. В такій ситуації від нього було важко вимагати доброго гумору. Він постійно бомбардував воєводське начальство благаннями про чимскоршу допомогу. Його постійно заспокоювали, мовляв, усе пам’ятають. Нарешті майор дочекався: його повідомили, що до Забєгова відряджено офіцера слідчого відділу Барбару Слівінську.

Не такої допомоги сподівався Зайончковський.

Однак поки воєводська комендатура вмовила ченстоховських колег відпустити на невизначений час одну зі своїх працівниць, у Забєгові сталася нова трагедія.

5.

Знову гине людина 

Хоча Забєгово й найменше місто в Катовіцькому воєводстві, проте є важливим залізничним вузлом і має велику товарну станцію. Це й не дивно. Місто розташоване там, де споконвіку перехрещувались торговельні шляхи зі сходу на захід і з півночі на південь. Через Забєгово тепер проходять поїзди з Сілезії в різні кінці країни, а також за кордон. Товарна станція в Забєгові — найбільше підприємство міста.

Вночі 14 серпня на квартирі майора Зайончковського задзвонив телефон.

Зайончковський прокинувсь і потягся до слухавки, за професійною звичкою зиркнувши на годинник, що лежав неподалік. Було двадцять п’ять хвилин на третю.

З трубки долинув голос чергового по комендатурі, капрала Вонсіковського.

— Сержант Щигельський повідомив з вокзалу: на колії знайдено вбитого.

— Хто то? — Майора заполонили щонайлихіші передчуття.

— Стрілочник Адам Делькот.

— Як загинув?

— Убитий з пістолета.

— Підняти по тривозі слідчий відділ. Хай негайно вирушають на місце пригоди й знімають сліди. Я зараз прибуду.

— Може, по вас послати машину?

— Ні. Машина нехай збирає по домівках працівників слідчого відділу. Так буде швидше. До вокзалу мені й так недалеко.

— Слухаю! — Капрал поклав трубку.

Майор поспіхом одягся.

«Адам Делькот, Адам Делькот... — напружено думав майор. — Його прізвища не було в нашому списку. Той чоловік не був попереджений. Я їм дам...»

За п’ятнадцять хвилин Зайончковський уже слухав рапорт старшого сержанта Анджея Щигельського, який разом із сержантом Бітонем чергував на вокзалі.

— Тут ніч була спокійна, — доповів старший сержант. — Навіть пияків не було. О першій сорок сім до кімнати чергового вбіг заступник начальника станції Стефан М’єнкош. Ви його знаєте, пане майор?

— Продовжуйте.

— Пан М’єнкош був дуже знервований. Сказав, що до нього зателефонували з сортувальної гірки: на колії лежить убитий.

— Звідки зателефонували?

— З сортувальної гірки, — повторив сержант. — Це таке підвищення, з якого вагони котяться самі. Так формують состави товарних поїздів.

— Зрозуміло. Не пояснюйте мені, що таке сортувальна гірка. Продовжуйте далі.

— Убито Адама Делькота, стрілочника. Він цієї ночі там чергував. Ми тут же разом з Бітонем і товаришем М’єнкошем подались на місце події.

— Це далеко?

— Добрий кілометр.

— Продовжуйте, — витягав з сержанта слово за словом майор.

— Адама Делькота ми знайшли там, де й казав М’єнкош. Лежав на колії навзнак. Спочатку він лежав долілиць, але, знайшовши його, колеги перевернули, думали, може, живий, лише погано себе почуває. На грудях з лівого боку в нього рана. Наче від кулі. Залишивши там Бітоня, я побіг на вокзал сповістити комендатуру. Саме чергував капрал Вонсіковський.

— Співробітники слідчого відділу вже приїхали?

— Ще ні. Вонсіковський сказав, що посилає по них машину з радіоустановкою. Вони мешкають у різних районах міста, — пояснював сержант, — та й телефони є не в усіх. Поки зберуться, поки приїдуть у комендатуру по прилади... Але повинні незабаром бути тут.

— А хто той Делькот?

— Не знаю. Вперше чую.

— А М’єнкош десь тут?

— Ні. Заступник начальника станції М’єнкош лишився біля сортувальної гірки. Нещастя нещастям, але сформовані состави повинні відійти за розкладом. Товариш М’єнкош має знайти когось замість убитого Делькота. При мені телефонував з поста начальника станції, щоб узяв на