Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Диво-капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Диво-капелюх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диво-капелюх" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 23
Перейти на сторінку:
ви, мабуть, пам’ятаєте, я сів на торт! І це дуже образило мою гідність. Потім хтось утнув безглуздий жарт: засунув мені в ліжко щітку. Я вже не кажу про…

— Знаю, знаю, — перебив його Мумі-тато. — Але дім наш неспокійний. Та й мотузка перетирається за довгий час…

— Не в тім річ, — сказав Ондатр. — Якби я вбився на смерть, то було б нічого. Але уявіть, щоб мене ще хтось побачив! Тому я твердо вирішив податись у відлюдне місце і жити самотою, спокійно, далеко від метушні.

— Що ви кажете! — шанобливо мовив Мумі-тато. — А де ж саме ви житимете?

— В печері, — відповів Ондатр. — Там нічиї дурні жарти не заважатимуть мені думати. Ви можете приносити мені їжу двічі на день, але не раніше десятої години.

— Гаразд, — сумирно сказав Мумі-тато. — А якісь меблі теж принести?

— А чого ж, принесіть, — погодився Ондатр трохи лагідніше. — Але тільки найпростіші. Я розумію, що ви не бажаєте мені зла, та через вашу родину в мене вже урвався терпець.

Він узяв книжку та ковдру і поволі подався геть.

Мумі-тато зітхнув сам до себе, тоді заходився знову поливати тютюн і скоро забув пригоду з Ондатром.

Оглянувши печеру, Ондатр лишився дуже вдоволений нею. Він розстелив ковдру на піщаній долівці, сів і задумався. Так він сидів годин зо дві. Навколо було тихо й спокійно. Крізь шпари зазирало сонце й освітлювало його відлюдну оселю. Час від часу Ондатр трохи пересувався, коли на нього переставало падати сонячне проміння.

«Тут я лишуся назавжди, — думав Ондатр. — Чи ж варто метушитися, теревенити, будувати оселі, варити їжу і збирати якесь багатство?»

Він задоволено роззирнувся по своїй новій домівці й помітив диво-капелюх, якого Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик заховали в найдальший куток.

— Кошик на сміття, — сказав Ондатр сам до себе. — Ага, то він тут. Ну, хай стоїть, може, на щось знадобиться.

Ондатр ще трохи поміркував, тоді вирішив поспати. Він загорнувся в ковдру, а свої вставні зуби поклав у капелюх, щоб на них не налипло піску. Потім спокійно й радісно заснув.

У будинку Мумі на сніданок були пиріжки, великі пиріжки з малиновим варенням. Була ще вчорашня каша, але ніхто не хотів тієї каші, то вирішено залишити її на завтра.

— Сьогодні мені хочеться зробити щось незвичайне, — сказала Мумі-мама. — Ми щасливо спекалися того страшного капелюха і треба відсвяткувати цю подію. А крім того, нудно сидіти на одному місці.

— Таки правда, — підхопив Мумі-тато. — Виберемося кудись, га?

— Ми вже всюди були. Якихось нових місць немає, — сказав Гемуль.

— Повинні бути, — заперечив тато. — А як немає, то ми їх створимо. Годі їсти, діти, ми візьмемо сніданок з собою.

— А можна доїсти те, що в роті? — запитав Пхик.

— Не мели дурниць! — гримнула на нього Мумі-мама. — Мерщій збирайтеся, бо тато зараз вирушає. Але не беріть того, без чого можна обійтися. Лишимо записку, щоб Ондатр знав, де ми.

— Присягаюся моїм хвостом! — вигукнув Мумі-тато й схопився за голову. — Я геть забув! Ми ж мали занести йому їжу й меблі до печери!

— До печери? — запитали разом Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик.

— Авжеж. Урвалася мотузка в гамаку, — пояснив тато, — і Ондатр заявив, що більше не може думати й хоче перебратися від нас. Ви ж підклали йому в ліжко щітку… та й не тільки це. От він і втік до печери.

Мумі-троль та Мумрик-Нюхайлик зблідли і злякано перезирнулися. «Капелюх!» — подумав кожен з них.

— Ну, нічого страшного не сталося, — сказала Мумі-мама. — Ми ж ідемо до моря, то й занесемо Ондатрові їжу.

— Морський берег такий нудний! — заскиглив Пхик. — А не можна піти кудись-інде?

— Цитьте, діти! — гримнув на них тато. — Мама хоче скупатися. Ну, збирайтесь.

Мумі-мама почала хутенько складатися. Взяла укривала, горщики, чашки, кавник, усякої їжі, як на довгу подорож, миски й ложки, масть для засмагання, а ще парасольку, теплий одяг, порошки від шлунка, подушки, сітку від комарів, купальники, скатертину та свою торбинку. Вона поралася й думала, чи нічого не забула. Нарешті, все склавши, сказала:

— Ну, я готова! О, як чудово відпочити біля моря!

Тато Мумі-троля запакував люльку й вудку.

— Чи ви вже готові? — запитав він. — І чи певні, що нічого не забули? То ходімо.

І вони пішли до моря. Останнім дибав Пхик, тягнучи за собою на шворці шість іграшкових човників.

— Як ти гадаєш, Ондатр нічого не покладе в капелюх? — пошепки спитав Мумі-троль Мумрика-Нюхайлика.

— Не повинен, — так само пошепки відповів той. — Але я трохи хвилююся.

Тієї миті всі спинилися так раптово, що Гемуль мало не виколов собі ока вудкою.

— Хто то кричить? — злякано спитала Мумі-мама.

Весь ліс здригався від страшного крику. Хтось чи щось мчало дорогою їм назустріч і ревіло з жаху. Може, якийсь божевільний?

— Поховайтеся! — крикнув тато Мумі-троля. — Біжить якась почвара.

Та не встигли вони сховатися, як упізнали Ондатра. Очі в нього були витріщені, вуса настовбурчені. Він замахав їм лапами і виголосив цілу промову, таку безладну, що її ніхто до пуття не второпав: чи він був дуже сердитий, чи дуже наляканий, чи тому сердитий, що наляканий. За хвилину він пострибав далі в напрямку долини Мумі.

— Що з ним сталося? — вражено спитала Мумі-мама. — Він завжди такий спокійний і поважний…

— Так образитись через те, що лопнула мотузка в гамаку! — здивовано похитав головою Мумі-тато.

— Він, мабуть, розсердився, що ми забули принести йому їсти, — сказав Пхик. — Тепер хай сам собі шукає сніданок.

Вони пішли далі до берега, заклопотані думками про Ондатра. Але Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик непомітно випередили всіх і завернули до печери.

— Не будемо заходити всередину, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Може, воно ще там! Вилізьмо нагору й зазирнімо крізь шпару в стелі.

Вони обережно видряпалися нагору, індіянським способом поповзли до шпарки й зазирнули всередину.

В печері стояв порожній диво-капелюх. Ковдра лежала в одному кутку, а книжка в іншому, але нікого не було.

Однак скрізь на піску видніли дивні сліди, ніби хтось танцював і підстрибував.

— Ондатрові лапи не залишили б таких слідів, — сказав Мумі-троль.

— Навряд чи то були взагалі лапи, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Надто вони чудні.

Потім Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик злізли з гори й боязко озирнулися навколо. Проте нічого страшного не побачили.

Вони так і не дізналися, що налякало до смерті Ондатра, бо він ніколи не розповідав про свою пригоду.[3]

Тим часом решта всі досягли берега. Вони стояли біля води, перемовлялися й вимахували лапами.

— Наші знайшли човна! — вигукнув Мумрик-Нюхайлик. — Біжімо до них!

І він не помилився. При березі стояв великий

1 ... 6 7 8 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво-капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво-капелюх"