Читати книгу - "Диво-капелюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Знаю, знаю, — перебив його Мумі-тато. — Але дім наш неспокійний. Та й мотузка перетирається за довгий час…
— Не в тім річ, — сказав Ондатр. — Якби я вбився на смерть, то було б нічого. Але уявіть, щоб мене ще хтось побачив! Тому я твердо вирішив податись у відлюдне місце і жити самотою, спокійно, далеко від метушні.
— Що ви кажете! — шанобливо мовив Мумі-тато. — А де ж саме ви житимете?
— В печері, — відповів Ондатр. — Там нічиї дурні жарти не заважатимуть мені думати. Ви можете приносити мені їжу двічі на день, але не раніше десятої години.
— Гаразд, — сумирно сказав Мумі-тато. — А якісь меблі теж принести?
— А чого ж, принесіть, — погодився Ондатр трохи лагідніше. — Але тільки найпростіші. Я розумію, що ви не бажаєте мені зла, та через вашу родину в мене вже урвався терпець.
Він узяв книжку та ковдру і поволі подався геть.
Мумі-тато зітхнув сам до себе, тоді заходився знову поливати тютюн і скоро забув пригоду з Ондатром.
Оглянувши печеру, Ондатр лишився дуже вдоволений нею. Він розстелив ковдру на піщаній долівці, сів і задумався. Так він сидів годин зо дві. Навколо було тихо й спокійно. Крізь шпари зазирало сонце й освітлювало його відлюдну оселю. Час від часу Ондатр трохи пересувався, коли на нього переставало падати сонячне проміння.
«Тут я лишуся назавжди, — думав Ондатр. — Чи ж варто метушитися, теревенити, будувати оселі, варити їжу і збирати якесь багатство?»
Він задоволено роззирнувся по своїй новій домівці й помітив диво-капелюх, якого Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик заховали в найдальший куток.
— Кошик на сміття, — сказав Ондатр сам до себе. — Ага, то він тут. Ну, хай стоїть, може, на щось знадобиться.
Ондатр ще трохи поміркував, тоді вирішив поспати. Він загорнувся в ковдру, а свої вставні зуби поклав у капелюх, щоб на них не налипло піску. Потім спокійно й радісно заснув.
У будинку Мумі на сніданок були пиріжки, великі пиріжки з малиновим варенням. Була ще вчорашня каша, але ніхто не хотів тієї каші, то вирішено залишити її на завтра.
— Сьогодні мені хочеться зробити щось незвичайне, — сказала Мумі-мама. — Ми щасливо спекалися того страшного капелюха і треба відсвяткувати цю подію. А крім того, нудно сидіти на одному місці.
— Таки правда, — підхопив Мумі-тато. — Виберемося кудись, га?
— Ми вже всюди були. Якихось нових місць немає, — сказав Гемуль.
— Повинні бути, — заперечив тато. — А як немає, то ми їх створимо. Годі їсти, діти, ми візьмемо сніданок з собою.
— А можна доїсти те, що в роті? — запитав Пхик.
— Не мели дурниць! — гримнула на нього Мумі-мама. — Мерщій збирайтеся, бо тато зараз вирушає. Але не беріть того, без чого можна обійтися. Лишимо записку, щоб Ондатр знав, де ми.
— Присягаюся моїм хвостом! — вигукнув Мумі-тато й схопився за голову. — Я геть забув! Ми ж мали занести йому їжу й меблі до печери!
— До печери? — запитали разом Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик.
— Авжеж. Урвалася мотузка в гамаку, — пояснив тато, — і Ондатр заявив, що більше не може думати й хоче перебратися від нас. Ви ж підклали йому в ліжко щітку… та й не тільки це. От він і втік до печери.
Мумі-троль та Мумрик-Нюхайлик зблідли і злякано перезирнулися. «Капелюх!» — подумав кожен з них.
— Ну, нічого страшного не сталося, — сказала Мумі-мама. — Ми ж ідемо до моря, то й занесемо Ондатрові їжу.
— Морський берег такий нудний! — заскиглив Пхик. — А не можна піти кудись-інде?
— Цитьте, діти! — гримнув на них тато. — Мама хоче скупатися. Ну, збирайтесь.
Мумі-мама почала хутенько складатися. Взяла укривала, горщики, чашки, кавник, усякої їжі, як на довгу подорож, миски й ложки, масть для засмагання, а ще парасольку, теплий одяг, порошки від шлунка, подушки, сітку від комарів, купальники, скатертину та свою торбинку. Вона поралася й думала, чи нічого не забула. Нарешті, все склавши, сказала:
— Ну, я готова! О, як чудово відпочити біля моря!
Тато Мумі-троля запакував люльку й вудку.
— Чи ви вже готові? — запитав він. — І чи певні, що нічого не забули? То ходімо.
І вони пішли до моря. Останнім дибав Пхик, тягнучи за собою на шворці шість іграшкових човників.
— Як ти гадаєш, Ондатр нічого не покладе в капелюх? — пошепки спитав Мумі-троль Мумрика-Нюхайлика.
— Не повинен, — так само пошепки відповів той. — Але я трохи хвилююся.
Тієї миті всі спинилися так раптово, що Гемуль мало не виколов собі ока вудкою.
— Хто то кричить? — злякано спитала Мумі-мама.
Весь ліс здригався від страшного крику. Хтось чи щось мчало дорогою їм назустріч і ревіло з жаху. Може, якийсь божевільний?
— Поховайтеся! — крикнув тато Мумі-троля. — Біжить якась почвара.
Та не встигли вони сховатися, як упізнали Ондатра. Очі в нього були витріщені, вуса настовбурчені. Він замахав їм лапами і виголосив цілу промову, таку безладну, що її ніхто до пуття не второпав: чи він був дуже сердитий, чи дуже наляканий, чи тому сердитий, що наляканий. За хвилину він пострибав далі в напрямку долини Мумі.
— Що з ним сталося? — вражено спитала Мумі-мама. — Він завжди такий спокійний і поважний…
— Так образитись через те, що лопнула мотузка в гамаку! — здивовано похитав головою Мумі-тато.
— Він, мабуть, розсердився, що ми забули принести йому їсти, — сказав Пхик. — Тепер хай сам собі шукає сніданок.
Вони пішли далі до берега, заклопотані думками про Ондатра. Але Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик непомітно випередили всіх і завернули до печери.
— Не будемо заходити всередину, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Може, воно ще там! Вилізьмо нагору й зазирнімо крізь шпару в стелі.
Вони обережно видряпалися нагору, індіянським способом поповзли до шпарки й зазирнули всередину.
В печері стояв порожній диво-капелюх. Ковдра лежала в одному кутку, а книжка в іншому, але нікого не було.
Однак скрізь на піску видніли дивні сліди, ніби хтось танцював і підстрибував.
— Ондатрові лапи не залишили б таких слідів, — сказав Мумі-троль.
— Навряд чи то були взагалі лапи, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Надто вони чудні.
Потім Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик злізли з гори й боязко озирнулися навколо. Проте нічого страшного не побачили.
Вони так і не дізналися, що налякало до смерті Ондатра, бо він ніколи не розповідав про свою пригоду.[3]
Тим часом решта всі досягли берега. Вони стояли біля води, перемовлялися й вимахували лапами.
— Наші знайшли човна! — вигукнув Мумрик-Нюхайлик. — Біжімо до них!
І він не помилився. При березі стояв великий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво-капелюх», після закриття браузера.