Читати книгу - "Друга одіссея"

— Бо ви сподіваєтеся, що Еала можна перезапустити.

— Так, із твоєю допомогою. Ти готова допомогти?

— Ще ні, я хочу вас дещо запитати.

— Що саме?

— Чи снитимуться мені сни?

— Звісно, сни сняться усім розумним істотам, але ніхто не може пояснити, чому, — Чандра секунду помовчав, випустив іще одне кільце диму й додав дещо, чого б він ніколи не сказав людині. — Можливо, тобі снитиметься Еал, мені він часто сниться.

Розділ 4. Завдання місії

Англійська версія.

До: капітана Татьяни Орлової, командира космічного корабля імені космонавта Олексія Леонова (номер реєстрації 081342)

Від:

Національної ради астронавтики, Пенсильванія-Авеню, Вашинґтон;

Комісії з питань космічного простору при Академії наук СРСР, проспект Корольова, Москва.

Завдання експедиції у порядку пріоритетності:

Увійти в супутникову систему Юпітера, стикуватися з американським кораблем «Діскавері» (реєстраційний номер 01/283).

Потрапити на борт цього корабля, зібрати всю необхідну інформацію про попередню місію.

Запустити системи космічного корабля «Діскавері»; якщо запасів пального вистачить, скерувати корабель у напрямку Землі.

Знайти інопланетний артефакт, із яким зіткнувся «Діскавері», і максимально дослідити його за допомогою усіх можливих датчиків.

Якщо це видасться доцільним і Центр керування польотом дасть свою згоду, вийти на контакт із цим об’єктом для детальнішого ознайомлення.

Провести дослідження Юпітера та його супутників настільки, наскільки це сумісно із зазначеними вище завданнями.

Ми усвідомлюємо, що непередбачувані обставини можуть змінити пріоритетність або навіть унеможливити виконання деяких із цих завдань. Однак наголошуємо, що стикування з космічним кораблем «Діскавері» з метою дістати інформацію про інопланетний артефакт є найважливішою метою; це завдання переважає над усіма, серед іншого й над порятунком власного життя.

Команда.

Команда космічного корабля «Олексій Леонов» складатиметься з:

Капітан Татьяна Орлова (рушійні установки);

Доктор Василій Орлов (астрономічна навігація);

Доктор Максим Брайловський (структурні системи);

Доктор Олександр Ковальов (комунікація);

Доктор Миколай Терновський (контрольні системи);

Головний лікар Катерина Руденко (системи життєзабезпечення);

Доктор Ірма Якуніна (дієтолог).

Національна рада астронавтики США додає своїх трьох експертів:

Доктор Гейвуд Флойд поклав меморандум на стіл і відкинувся у кріслі. Усе вже вирішено, шляхи до відступу перетято. Навіть якби він хотів цього, повернути час назад не можна, як і неможливо забрати своє слово.

Він глянув на Керолайн, яка сиділа з дворічним Крісом на краю басейну. Хлопець краще почувався у воді, ніж на землі, і міг пірнати на такий тривалий час, що часто лякав гостей ректорської резиденції. І хоча він ще не до пуття говорив людською мовою, здається, «дельфінською» спілкувався вільно.

Один із друзів Крістофера щойно приплив із Тихого океану й підставляв свою спину, щоб його попестили. «Ви теж мандрівники у великому несходимому океані, — подумав Флойд, — але який крихітний ваш океан порівняно з тією неосяжністю, що її торкнуся я.

Керолайн відчула його погляд і підвелася.

Вона дивилася на нього сумно, але без гніву; все це вигоріло в ній за останні кілька днів.

Жінка навіть спромоглася на вимучену усмішку.

— Я знайшла той вірш, який шукала, — промовила вона. — Він починається так:

What is a woman that you forsake her,

And the hearth-fire and the home acre,

To go with the old grey Widow-maker?[7]

— Вибач, я не зовсім зрозумів. Хто це Той, що робить жінок удовами?

— Не хто, а що. Море. Цей вірш — плач дружини вікінга. Його написав Редьярд Кіплінг сто років тому.

Флойд узяв дружину за руку, вона не відповідала, але й не пручалася.

— Ну, я не зовсім вікінг. Я не грабую і не плюндрую, та й пригоди — це найостанніше, чого мені треба.

— Тоді чому… ні, я не починатиму нову суперечку. Проте якщо ти сам знатимеш свої справжні мотиви, це може допомогти нам обом.

— Я хотів би дати тобі одну вагому причину свого рішення. Але не можу. Натомість у мене є ціла низка дрібніших причин, які зрештою складаються у ствердну відповідь. І ці причини такі, що я не здатен не звертати на них уваги, повір мені.

— Я вірю тобі. А ти певен, що не обдурюєш себе?

— Якщо я себе обманюю, то так само чинять багато інших людей. Включно, нагадаю тобі, із Президентом Сполучених Штатів.

— Я не забула. Та уяви, просто уяви на мить, що він не просив тебе. Чи ти зголосився б?

— Можу сказати правду. Ні. Я б такого не зробив. Дзвінок президента Мордехая — це, мабуть, найбільший шок, який я переживав у своєму житті. Але коли наша розмова завершилася, я усвідомив, що він має рацію. Ти ж знаєш, я не прихильник фальшивої скромності. Я справді є найбільш кваліфікованим фахівцем для цієї роботи, і якщо космічні лікарі підтвердять, що стан здоров’я дозволяє мені це зробити… А тобі ж відомо як нікому, що я досі в хорошій фізичній формі.

Його слова викликали усмішку, на яку Флойд і розраховував.

— Інколи я думаю, чи зголосився б ти на таке сам.

Це теж спадало йому на думку, але тут він міг відповісти відверто:

— Я ніколи б цього не зробив, не порадившись із тобою.

— Добре, що ти не радився зі мною. Не знаю, що я відповіла б.

— Ще можна відмовитися.

— Ти зараз верзеш дурниці й знаєш це. Якщо ти відмовишся, то решту життя ненавидітимеш мене й ніколи собі не пробачиш. У тебе надто сильне почуття обов’язку. Можливо, це одна з причин, чому я вийшла за тебе заміж.

Обов’язок! Звичайно, у такій ситуації для Флойда це ключове слово. Він зобов’язаний багатьом людям. Він має обов’язок перед собою, перед родиною, перед університетом, перед колишньою роботою (хоча його й звільнили), перед своєю країною і — перед людством. Визначити пріоритети в його обов’язках було важко, а іноді вони суперечили один одному.

Існувало безліч логічних причин, чому він мав летіти в цю місію, і так само були логічні причини, на які вказували його колеги, чому він не мав би цього робити. Утім, можливо, зрештою остаточно вирішує серце, а не розум. І навіть тут емоції тягли Флойда в різні боки.

Цікавість, почуття провини, намір завершити роботу, яку він зіпсував, — це все вабило його до Юпітера й того, що чекало там. Із другого боку, страх (він був дуже чесним, щоб визнати це) укупі з любов’ю до родини тримали його на Землі. Досі Флойд по-справжньому не сумнівався, він вирішив майже одразу та якомога м’якше відхиляв усі контраргументи Керолайн.

Окрім того, у нього була ще одна втішна думка, якою Флойд не