Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Фенікс, Валерія Дражинська 📚 - Українською

Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фенікс" автора Валерія Дражинська. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 75
Перейти на сторінку:

Деякий час просто розглядає мене? Ніби... прощаючись?

А потім дістає з-за спини пістолет. Як у старих фільмах із барабаном. Висипає на барну стійку між нами всі кулі. Відбирає одну і вставляє назад. Прокручує барабан. Кладе пістолет по центру. 

- Уперед, Ава! Я в тебе стріляв, тепер даю тобі можливості вистрілити в мене. Тут два варіанти розв'язки. Ти стріляєш у мене один раз та заспокоюєшся зі своєю помстою. Мені вже як пощастить! - награно розводить руки, - Або ти випускаєш у мене весь магазин револьвера, поки єдина куля в ньому не знайде свою ціль. Як ти зрозуміла про везіння тоді не йдеться. У будь-якому випадку, звідси ти вийдеш безперешкодно. Мої люди тебе не чіпатимуть. Ти зможеш, як і планувала, виїхати до Швейцарії. Ніхто за тобою ганятися та мститися за мене не буде. У цій кімнаті сьогодні все закінчиться. Вперед!

Він розслаблено відкидає назад. Поза невимушена. Його зовсім не парить мій вибір. І він не прикидається. Я бачу. Ні краплі напруги.

Я здатна в нього вистрілити. Однозначно ні! Я навіть у руки боюся взяти зброю. Дивлюся на нього як на отруйну змію та не знаю, як вчинити.

- Ава, тобі доведеться це зробити. З твоєю підставою вийшов облом. Відпустити просто так я тебе не зможу. Рівно, як і не дам більше жодного шансу на твою маніакальну помсту. Сміливіше, дівчинко, ти ж цього так хотіла. 

Вмовляє Марат. Я не ворушуся. 

- Гаразд, - важко зітхає він, - Ми так довго сидіти будемо.

Бере пістолет та направляє на мене, цілячись у голову.

- Дам тобі стимул, - недобро усміхається та стріляє.

Замість гуркоту пострілу лунає лише глухе клацання. Я не вірячи дивлюся на нього. По щоках котяться сльози. Це все! З цієї кімнати мене не випустять, поки я не зроблю те, що він хоче. Просити, сперечатися з ним марно. Його жорстокість вкотре мене вражає. Ще недавно ми займалися любов'ю, а сьогодні він знову холоднокровно стріляє в мене. Знову!

Набридло! Усе! Загралися ми. Я немов у тумані. Нерви не витримують. Отримуй Марат - це буде нашою точкою! Я на межі! Довів! Не розуміючи, що роблю, беру пістолет тремтячою рукою та стріляю собі в скроню. Один раз - клацання. Другий - теж саме. Третій... четвертий... Натискаю доти, доки не розумію, пострілу не буде. Відкидаю від себе зброю та дивлюся на Марата. Обличчя не виражає жодних емоцій, а з його руки до загальної купи куль у центрі повільно котиться ще одна, яка мала бути в пістолеті. Порожньо там було!  Як так? Я бачила, що він її вставив.

- Ти не людина! Ти чудовисько. Ненавиджу тебе.

- Якось переживу. Життя в нас довге, Ава. Вибір тобі в цьому питанні я не дам, - повільно встає та йде до мене, сідає навпочіпки, - Я не зміг тебе вбити, коли ти мене зрадила. Думаєш, сьогодні я б піддав твоє життя небезпеці? Тим паче, що ти, можливо, носиш мою дитину.

- Перевіряв, значить? - сльози невпинним потоком ллються з очей.

- Скажімо так, давав тобі можливість випустити пару, - обхоплює обличчя руками та ніжно цілує солоні губи, - Не плач, дівчинко моя. Усе закінчилося! Тепер усе буде.  

- Я не можу так, Марат, - жалібно спалахую, - Через тебе в мене був викидень! Ти вистрілив у мене. Ти наказав, щоб мене закопали в лісі, - останнє виходить не дуже переконливо, бо сама в це до кінця не вірю.

Марат важко зітхає. Різко встає та підхоплює мене на руки. Уже зі мною вмощується в крісло. Обіймає, не даючи можливості вирватися. Приємний полон. Підборіддям утикається мені в маківку.

- Ось тепер нам потрібно поговорити.

1 ... 69 70 71 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фенікс, Валерія Дражинська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фенікс, Валерія Дражинська"