Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Балтиморів 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Балтиморів"

1 743
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Балтиморів" автора Жоель Діккер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 112
Перейти на сторінку:
скінчився, аж наприкінці червня 2001 року, після похорону дідуся, Вуді повернувся до Медісона. Йому дуже кортіло знову побачити Коллін.

На автозаправці її не було. Там порядкувала якась незнайома дівчина. Вуді зупинився коло тієї вулиці, де мешкала Коллін. Він побачив Люків пікап перед хатою: той був тут. Заховавшись в авто, Вуді чекав. Коллін він не бачив. Цілу ніч він отак пробув. Удосвіта наступного дня Люк вийшов з хати. У нього був наплічник. Він сів у пікап і поїхав. Вуді подався за ним, тримаючись оддалік. Вони підкотили до бази транспортної компанії, де працював Люк. За годину він виїхав за кермом ваговозу. Вуді мав спокій принаймні на добу.

Він поїхав до хати. Постукав у двері. Ніякої відповіді. Він постукав іще, спробував зазирнути у вікно. Дім здавався безлюдним. Раптом позаду пролунав голос, і він аж підскочив.

— Нема її.

Він обернувся. То була сусідка.

— Прошу?

— Ви шукаєте крихітку Коллін?

— Так, пані.

— Нема її.

— А де вона?

Сусідка зробила сумне обличчя.

— Вона в лікарні, дитино моя.

Вуді помчав у лікарню Медісона. Вона лежала в ліжку, обличчя було понівечене, на шиї ортопедичний комір. Видно було, що її побили. Коли побачила його, її очі засяяли.

— Вуді!

— Цить, лежи спокійно.

Хотів поцілувати її, торкнутися, та боявся, що їй буде боляче.

— Вуді, я вже гадала, ти не прийдеш.

— Тепер я тут.

— Вибач, що я нагнала тебе. Ти мені потрібен.

— Я вже нікуди не поїду. Тепер я з тобою.

Вуді знав: якщо він нічого не вдіє, то Люк врешті її вб’є. Та як її захистити? Він попросив допомоги в Гіллеля, той спитався поради в дядечка Сола і Патрика Невіля. Вуді снував усілякі безглузді плани, як заманити в пастку Люка: підкинути зброю й марихуану до його автомобіля й викликати федеральну поліцію. Та всі сліди провадили до нього. Гіллель сказав: щоб законно посадити Люка, його треба вивести з-під юрисдикції його батька. І в нього з’явився задум.

*

Медісон, Коннектикут

1 липня 2001 року

Коллін покинула дім відразу ж після полудня. Вона вкинула валізу в багажник автомобіля й поїхала. За годину повернувся Люк. На кухонному столі він знайшов записку.

«Я поїхала. Будемо розлучатися.

Якщо ти готовий спокійно поговорити, я в мотелі “Дейз-Інн” на Тридцять восьмій автостраді».

Його охопила страшенна лють. Вона хоче поговорити? Він їй дасть. Він відіб’є їй охоту до цих витівок. Він плигнув в автомобіль і на шаленій швидкості помчав до мотелю. Відразу ж побачив її авто перед дверима. Він кинувся туди і заходився гамселити в двері.

— Ану відчиняй, Коллін!

Вона відчула, як усередині в неї все похололо.

— Люку, я не відчиню тобі, якщо ти не заспокоїшся.

— Відчини негайно!

— Ні, Люку.

Він гатив у двері з усієї сили. Коллін не втерпіла і закричала.

Гіллель і Вуді були в сусідній кімнаті. Гіллель узяв слухавку і набрав номері поліції. Йому відповів оператор.

— Тут якийсь чолов’яга лупцює дружину, — сказав Гіллель. — Гадаю, він її зараз уб’є…

Люк був іще надворі, шалено садив носаками і кулаками в двері. Гіллель поклав слухавку, глянув на годинник, зачекав, поки мине хвилина, потім зробив знак Вуді, який зателефонував до кімнати Коллін. Вона взяла слухавку.

— Ти готова, Коллін?

— Так.

— Треба діяти.

— Знаю.

— Ти хоробра.

— Я зроблю це для нас.

— Я тебе кохаю.

— Я теж.

— А тепер вперед.

Вона поклала слухавку. Глибоко вдихнула повітря й відімкнула двері. Люк кинувся на неї й почав бити. Страшенний крик пролунав на паркувальному майданчику. Вуді вибіг із кімнати, дістав з кишені ножа і пробив колесо Люкового пікапа, а потім хутчій ушився відтіля. Удари лунали й лунали. І не чутно було ніякої поліційної сирени.

— Годі! — вигукнула крізь сльози Коллін, скрутившись долі в клубок, щоб захиститися від ударів носаками.

Люк згріб її за коси, вирішивши, що з неї поки що досить. Витяг її надвір і запхнув силоміць в авто. Клієнти мотелю повиходили на галас, та не зважувалися втручатися. Аж удалині заквилили сирени. Тієї миті, коли Люк на повній швидкості виїздив із паркувального майданчика, під’їхали дві поліційні автівки. Колесо в нього було пробите, тож він далеко не втік. Його затримали за кілька хвилин. Подавшись до мотелю, він перетнув кордон штату Нью-Йорк. Там його посадили до в’язниці, де на нього чекав суд за побиття й незаконне позбавлення волі.

*

Коллін тимчасово поселилася в Балтиморі, в Ґольдманів. Вона просто-таки відродилася. Весь серпень вона була з нами трьома, з Вуді, Гіллелем і мною, у Флориді. Бабуня попросила нас допомогти дати лад у дідусевих справах.

Не було потреби втрьох порядкувати в його паперах і книжках. Отож, ми сказали Вуді з Коллін, щоб вони побули трохи вдвох. Вони орендували автомобіль і попрямували на Кіс.

Ми з Гіллелем тиждень поспіль розбирали папери, які лишив після себе дідусь.

Домовилися ми так, що я буду працювати з архівами, а Гіллель із документами. Отож, знайшовши в шухляді заповіт, я віддав його Гіллелеві, не прочитавши.

Гіллель довго вивчав його. Потім якось дивно хитнув головою.

— Усе гаразд? — запитав я. — Ти аж пополотнів.

— Усе добре. Тут душно. Піду на балкон, дихну свіжим повітрям.

Він згорнув заповіт удвічі і вийшов з кімнати, забравши його з собою.

27

На початку вересня Люкові присудили три роки ув’язнення в штаті Нью-Йорк. Для Коллін то було звільнення, й вона відразу ж подала позов про розлучення. Тепер могла спокійно мешкати в Медісоні. Та пора збіглася з початком четвертого і останнього нашого курсу в університеті. І тоді ж таки стадіон «Бургер-Шейк» у Медісоні став стадіоном Сола Ґольдмана. Пам’ятаю ту церемонію, коли 8 вересня над стадіоном міняли його назву, я теж там був присутній. Дядечко Сол аж сяяв. Зібралися всі очільники університету. Масивні металеві літери затуляла запона, і після промови ректора дядечко Сол сіпнув за мотузка і відкрив нову назву стадіону. І тільки однієї людини, бозна й чому, не було там — тітоньки Аніти.

За кілька днів Нью-Йорк струсонув терористичний акт 11 вересня. Як і решта країни, Медісон був приголомшений, і успіх «Титанів» трохи відвернув людей від

1 ... 69 70 71 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Балтиморів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Балтиморів"