Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Це створювало враження ніби між Двором в’язниці й туалетами величезна відстань, хоча насправді вони були досить близько.

Кристина пише про цю вирішальну ніч зустрічі з реальністю:

Коли в’язні йшли до вбиральні ввечері того четверга, Філ радісно попросив мене відірвати погляд від якогось звіту, який я читала у той момент: “Швидше! Подивись, що зараз відбувається!”. Я подивилася на ланцюжок скутих в’язнів, що човгали з паперовими пакетами на головах, і наглядачів, які викрикували їм накази, — і швидко відвернула свій погляд. Мене спантеличило це нудотно-жахливе відчуття. “Ти це бачиш? Ну, поглянь — дивовижно просто!” Я не могла більше дивитися, тому знову огризнулася: “Я вже це бачила!”. Тому Філ (й інші присутні там працівники) почали гнівно питати, що зі мною не так. Це ж приголомшливий приклад розгортання людської поведінки, а я, вчена-психолог, навіть не могла на це дивитися? Вони не могли повірити в мою реакцію, яку сприйняли як брак зацікавленості, їхні коментарі й докучання змушували мене почуватися слабкою і дурною жінкою, що опинилася не на своєму місці у світі чоловіків. До того ж мене дійсно ледь не знудило від побаченої повної дегуманізації цих хлопців.

Вона згадує нашу суперечку та примирення:

Невдовзі після того, як ми покинули приміщення в’язниці, Філ спитав мене, що я думаю про експеримент загалом.

Я впевнена, він очікував від мене своєрідної інтелектуальної дискусії про експеримент і про події, свідком яких я нещодавно була. Натомість отримав занадто емоційний спалах гніву (зазвичай я стримана людина). Я була наляканою, розлюченою, я розплакалася. Я сказала щось таке: “Жахливо, що ти таке робиш із цими хлопцями!”.

Між нами розгорілася жахлива суперечка. Це особливо мене лякало, бо Філ здавався мені тієї миті не тим чоловіком, якого я знала, — тим, що любив студентів і дбав про них так, що вже став легендарним в університеті. Він був тоді не тим, кого я покохала, не лагідним і чуйним до потреб ближніх (і, звісно, моїх). Ми ніколи доти так завзято не сварилися. Аніж бути в близькості й гармонії, натомисть ми, здавалося, опинилися по різні боки глибочезної прірви. Якоюсь мірою перетворення Філа (і моє також) й загроза розладу наших стосунків стали разючою несподіванкою. Я не пам’ятаю, як довго тривала наша сутичка, але я відчувала, що була вона надто довгою і надто болісною.

Точно я знаю лише, що врешті-решт Філ зрозумів, про що я говорю, вибачався, як мене тоді сприйняв, усвідомив, що насправді коїться з ним і всіма іншими під час цього експерименту. Усі вони засвоїли низку руйнівних тюремних цінностей, які віддалили їх від власних людських рис. Відтоді він узяв відповідальність на себе як на творця цієї в’язниці і прийняв рішення завершити експеримент. Уже було далеко за північ, тому Філ вирішив це зробити наступного ранку, коли сконтактується зі звільненими напередодні в’язнями і збере всі зміни наглядачів для повного розбору пілотажу охоронців, ув’язнених, а потім і всіх разом. Він звільнив від великого тягара себе, мене і наші особисті стосунки[135].

ВИ - БИКИ, ТОЖ ЗАБИЧТЕ ЇХ!

Я повернувся до в’язниці з почуттям полегшення і навіть бадьорості через рішення перервати експеримент. Я не міг дочекатися, щоб поділитися но виною з Куртом Бенксом, який сумлінно виконував свій обов’язок — по стійно спостерігав за охороною і вдень, і вночі та записував на відео найважливіше, попри те що також мусив дбати про сім’ю. Курт також зрадів і сказав, що через побачене за моєї відсутності збирався порадити мені завершити експеримент якомога швидше. Прикро, що поруч не було Крейґа, щоб поділитися з ним цією звісткою про завершення гри.

Спокійна поведінка, якої дотримувався Клей (416), розлютила Гельманна. Він виливає всю злість на перекличці о першій ночі, як виявилося згодом, останній. Сумні поріділі лави учасників — їх лишилося лише п’ять (416-й, 2093-й, 5486-й, 5704-й і 7258-й) — втомлено шикуються під стіною, щоб вигукнути свій номер, правила і проспівати пісні. Не важить, як добре вони виконують свої обов’язки, когось із них неминуче в якийсь спосіб покарають. На них кричать, матюкають, змушують казати образливі речі одне на одного. «Скажи йому, що він **й!» — кричить Гельманн, і один ув’язнений повертається до іншого, щоб це сказати. А потім сексуальні приниження, які почалися минулого вечора, продовжуються у цьому переповненому тестостероном просторі.

Гельманн кричить їм усім: «Бачите дірку в землі? Зробіть 25 віджимань, трахніть її! Усі чули?». Один за одним ув’язнені виконують наказ, а Барден штовхає їх ногою вниз, доки вони віджимаються.

Після короткої розмови між «Джоном Вейном» і його поплічником, Барденом, нову сексуальну гру придумано. «Окей, а зараз слухайте. Троє з вас стануть тьолками. Бігом сюди, нахиляйтеся, тримайтеся за землю. (Коли вони нахиляються, то видно оголені сідниці, — під сорочками ж немає білизни.) Гельманн продовжує з тріумфом у голосі: «А ви двоє — бики. Ставайте позаду і нагніть їх».

Барден регоче з двозначності цього наказу. Попри те, що їхні тіла жодного разу не торкаються, безпомічні ув’язнені імітують гомосексуальний статевий акт. Охоронці розпускають їх по камерах і усамітнюються у своїй кімнаті, впевнені, що заробили свою нічну платню. Моє жахіття минулої ночі стає реальним. Я радий, що зараз можу це все обірвати, адже експеримент припиниться завтра.

Важко уявити, що таке сексуальне приниження могло відбутися вже за п’ять днів. До того ж усі молоді люди знали, що це симульований в’язничний експеримент. Ба більше, ці хлопці від початку знали, що «інші» — такі самі студенти, як і вони. За умови, що розподіл цих протилежних ролей відбувався за випадковим принципом, між двома цими категоріями не було жодних спадкових відмінностей. Усі учасники на початку виглядали приємними людьми. «Наглядачі» знали, що якби монета впала іншим боком, вони самі могли носити сорочки й опинитися під контролем тих, хто зараз потерпає від їхнього насильства. Також вони знали, що ув’язнені не вчинили жодного порушення, аби заслужити цей низький статус. Попри це деякі наглядачі перетворилися на винуватців