Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рем майже біг підтюпцем за нею, але все ніяк не замовкав, і Айза непопад кивала до його слів.
– Тільки подивись на зорі! Чудова ніч, справді чудова!
Можливо, ніч була і справді непогана, але Айзу зорі не цікавили. Натомість ще здалеку вона запримітила ті могили, біля яких патрулювала тоді, але хтось вже дбайливо присипав їх землею. Біля них не залишалося і сліду якоїсь присутності – як наче хтось дбайливо порозкладав штин-зілля по всіх околицях.
Звісно, це не було дивиною, його використовували час від часу. Але Айзу не могло це не насторожити. Востаннє вона зіштовхувалася із ним тоді, коли зник труп з дванадцятого, а тепер і тут – біля кількох могил, де нещодавно відбулася дуже дивна і підозріла магічна активність.
Це ж не могло бути просто так, правда? Вона швидко озирнулася – навіть не думаючи, щоб сказати про свої підозри Тесеєві – ось тільки замість нього перед нею стояв Рем, простягаючи руку вперед, наче хотів торкнутися її плеча. Айза сіпнулася і відступила на крок.
– Що таке?
– Нічого… Все гаразд. Давно їх засипали? – Айза вказала рукою на кілька раніше розворошених могил.
Рем помовчав кілька митей, розгублено вдивляючись у насипи землі, наче бачив їх вперше.
– Е-е… Можливо. Мабуть, водночас із тими, – він махнув рукою далі, в сторону темряви, де Айза не могла розгледіти майже нічого.
Вона схилила голову. Попереднього разу, коли вона патрулювала кладовище, не було ще жодних нових насипів чи розкопаних могил – тільки ці, і їх було дуже складно не помітити. Примружившись, вона попрямувала до стежки, а потім і туди, куди махнув рукою Рем.
– Хто там похований? – запитала вона з ледь прихованим інтересом, озираючись на некроманта через плече. Він тільки стиснув плечима без якогось видимого інтересу, і це Айзу дещо насторожило. Їй було досить всього кількох поглядів на могили, щоб зрозуміти, хто ж там похований.
Зрештою, це було третє кладовище, тут не знайшлося би місця для абикого. Вона вже помітила щонайменше кілька табличок із прізвищами, що були такі ж, як і у її викладачів в університеті чи знайомих із столиці, і Айза була переконана, що це більше, ніж просто збіг. У Райні ховали цілі покоління сильних чаклунів.
Вона думала, що колись серед усього цього кам’яного лабіринту знайдеться місце і для неї. Але, звісно, ще зовсім нескоро.
Рем крокував позаду неї, і дуже швидко Айза вийшла на правильний шлях. Вона вже бачила свіжу землю попереду, і через це пришвидшила крок. Тільки – от дивина, магічне тло залишалося спокійним – принаймні, як для такого місця, як кладовище.
– Щось тут дивне відбувається, – пробурмотіла вона, наближаючись. Рем позаду зітхнув так, наче вважав її дії дурницею.
– Айзо, тут немає нічого цікавого, – протягнув він. – Ходімо краще в стару частину – я покажу тобі одну гарну альтанку. І надгробки там гарні, можна прогулятися…
Айза застигла, і Рем ледь не врізався їй у спину. Вона стояла прямісінько перед трьома свіжозасипаними могилами – без табличок чи будь-яких інших ознак. Імен на них не було – навіть просто написаних крейдою на якійсь дерев’яній дошці.
– Певно, нещодавно тут з’явилися, – сказала Айза, нагинаючись і торкаючись однієї із грудок землі. Вона перекотила її у пальцях, розвалюючи на дрібніші шматочки, проте так і не змогла відчути якоїсь присутності.
Можливо, тут згодився би Тесей із цими його трубками, амулетами і дивними, незрозумілими їй артефактами. Та за кілька хвилин походжання між трьома могилами Айза могла сказати точно – вони пусті.
– Хтось вкрав тіла, – сказала вона, озираючись до Рема. Той, щойно почув її, відкинув свій розслаблений вигляд і підібрався, наближаючись до неї ледь не впритул.
– З чого ти взяла? – нервово запитав він, починаючи щось виводити руками і тихесенько бурмотіти собі під носа. Всього за кілька митей він випростався і задоволено, і навіть трохи полегшено сказав: – Я не відчуваю нічого.
Айза не могла повірити, що ця людина була її напарником.
– В цьому і проблема, – повільно сказала вона, відступаючи від землі. Могили були їй більше не цікаві. – Від трупів має йти енергія. Особливо від свіжих. А тут – нічогісінько. Певно, хтось просто прикопав звичайні ями.
– Ні, ні! Такого просто не може бути! Ти помилилася, – Рем нервово засміявся і махнув рукою. Айзу би це образило, якби думка некроманта хоч щось для неї означала. Однаково вона збиралася розповісти про те, що бачила, Рубчикові.
Як Рем міг прогавити крадіжку трьох тіл на своєму кладовищі? Звісно, зараз він точно був не в захваті, але йому, як і Айзі з Тесеєм, доведеться розплачуватися за те, що сталося.
Тож вона тільки мугикнула і пішла далі. Рем притих, і до світанку говорив із нею дуже мало. Він все ще намагався завести розмову, але Айза відповідала скупо, і зрештою навіть його ентузіазм вщух.
Щойно перші промені сонця торкнулися ґрат на межах кладовища, Айза почала прощатися.
– Але ж нам в один бік йти, – із тихим, все ще знервованим смішком заперечив Рем. У Айзи в грудях знову хвилею піднялося співчуття, але вона зусиллям волі придавила його. Її невміння вчасно подавити це співчуття і призвело до того, що вона на світанку стояла тут і у цій компанії, замість того, щоб сваритися, сміятися і говорити з Тесеєм.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.