Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Лестер відповіла:

— Хаєс зізнався в усіх інших убивствах, за які йому винесли найвищу міру покарання, але й досі заперечує, що убив Шарлот. Навіщо б йому це робити?

— А що ви скажете про детектива Семпсона? Якщо вірити Адлерам, перед смертю він збирався поділитися з ними якоюсь сенсаційною інформацією. Щось про аналізи крові.

— Та ну! Як зручно! Навіть якщо це правда, що він хотів піти до Адлерів, хоча я вважаю це доволі сумнівним, оскільки вони фактично зруйнували йому життя, його свідчення не викликали б особливої довіри. Якщо він і шукав зустрічі з ними, то лише для того, щоб відбілити власну репутацію. Ще до ваших слів я бачила у соціальних мережах безліч пліток про те, що насправді його вбили.

Келлер ніяк не могла вирішити для себе, чи то в Лестер абсолютно свіжий погляд на справу, чи то через багаторічну роботу над нею так зачерствіла, що взагалі відкидала будь-які теорії, що могли б пояснити вбивство Шарлот. Саме тому їй не хотілося переходити до наступного запитання.

— Якщо згадати про теорії змови, є в них наріжний камінь, принаймні у випадку з Адлерами…

— Що Шарлот жива, — промовила Лестер, перш ніж Келлер устигла закінчити фразу. Лестер важко зітхнула, ніби даючи зрозуміти: «Ви ж не сприймаєте це серйозно?»

— Послухайте, я розумію, для вас мої слова пролунають дивно, але мені доведеться запитати.

Лестер кивнула.

— Мені б дуже хотілося, щоб Шарлот була жива, але вона померла. Адлерам про це невідомо, і під час судових засідань про це не згадувалося, але Шарлот на тілі мала особливу мітку. Малесеньке татуювання у формі серця на сідниці. То була вона.

Келлер важко зітхнула. Вона розуміла, що та гіпотеза була божевільною, що так і могло все закінчитися, однак її охопило розчарування.

— Хочете пораду, агентко Келлер? — запитала Лестер, і в цю мить на її столі задзвонив телефон.

Келлер кивнула.

— Не перетворюйте убивцю Шарлот на свою забавку. Я сама раніше на певний час звернула на ту криву доріжку, що ледве не зруйнувало мені життя.

— А що, як можливість дізнатися, що сталося із Шарлот, — це єдиний шлях зрозуміти, що трапилося з Пайнами? — спитала Келлер.

Лестер обіперлася ліктями об стіл, хруснула пальцями:

— Що ж, тоді вам гаплик, агентко Келлер. Повний гаплик.

Розділ 47. Еван Пайн

Раніше

— Ну ж бо, золотку, ходи сюди, — промовив Еван. Він тримав перед собою мобільний із наміром зробити селфі в аеропорту. Еван не знав, що так на нього подіяло — яскраве сонце, солоний морський вітер чи перша відпустка в родинному колі за багато років, — але настрій у нього був піднесений. Він ніби вдруге на світ народився.

— Тааатку, — невдоволено пробурмотіла Меґі.

Лів підійшла до них, пригорнулася до Евана і махнула рукою Меґі.

Меґі почервоніла від сорому. Неподалік він них зупинився гурт хлопців-підлітків. Нехай вони й не дивилися у їхній бік, але сама їхня присутність викликала у Меґі незручність.

Тут до розмови втрутився Томмі:

— А можна й мені з вами сфотографуватися?

Еван підхопив його на руки:

— Звичайно. Але ж де твої круті окуляри?

Еван щойно купив йому сонцезахисні окуляри в кіоску аеропорту.

Томмі вийняв із кишені пластмасові окуляри і начепив на носа.

— Ми будемо фотографуватися, поки ти до нас не приєднаєшся, — жартома пригрозив Еван Меґі.

Еван та Лів стали навмисно приймати комічно-перебільшені пози: витягували губи качкою, сексуально моргали, складали пальці у літеру V на знак миру.

— Добре, — здалася Меґі. Вона підійшла і зазирнула в екран. — Фотографуй!

— Скажи: чиииииз.

— Годі тобі, тату!

Еван та Лів розсміялися, і він зробив знімок. Меґі негайно відступила на крок, але Еван готовий був присягнутися, що помітив, як на її вустах промайнула легенька усмішка.

Дивлячись на фото, він відчув, як у грудях зрадливо защеміло: його хлопчиків з ними поряд не було.

«Нічого», — заспокоював він сам себе. Він не хотів псувати собі настрій. У голові й досі шуміло від випитого у літаку пива та поцілунків Лів, поки поряд не було дітей. Особ­ливо один із них розбудив у ньому шалене бажання. Якби вона запропонувала йому піти разом до туалету, він би ризикнув і залюбки долучився до клубу любителів сексу на борту літака.

А тому зараз краще не думати про Дені або Мета. Чи про те, що тепер він безробітний. Чи що вони не можуть дозволити собі цю подорож. Чи що він приїхав сюди, щоб перевірити ще один слід. Досить!

Лів і собі поглянула на знімок:

— О, я обов’язково виставлю його в пост пізніше!

Вона вже кілька місяців як покинула усі соціальні мережі, замкнулася в собі, а тому Еван знову відчув, що відтепер усе буде інакше. Для Евана цей поворот у житті розпочався у ту мить, коли він запхав собі два пальці в рота, щоб вивернути в раковину жменю випитих пігулок. А що викликало таку зміну в Лів? Еван спіймав себе на думці: та яка, зрештою, різниця? Він узяв дружину за руку, і вона з готовністю переплела свої пальці з його.

— А ми підемо на пляж, татку? — запитав Томмі.

— Ще б пак! Але спершу нам, мабуть, краще зазирнути до крамниці з іграшками.

Лів краєм ока поглянула на нього. Здавалося, вона хотіла щось сказати, але стрималася. Замість цього вщипнула його за сідницю:

— Ходімо вже шукати машину, таточку солоденький!

— Пффф, — скривилася Меґі. Але її обличчя знову на мить освітилося тією самою слабкою усмішкою.

***

Минуло дві години, перш ніж водій повідомив, що вони прибули до Тулума. Мікроавтобус мчав повз вказівники до пляжу, вишикувані вздовж шляху крамнички для туристів. Нарешті вони з’їхали з траси на другорядну дорогу. Асфальт під колесами змінився гравієм, обабіч виднілися старенькі пофарбовані будівлі з облупленими стінами. Над високими огорожами нависали пальмові дерева з коричневим листям, поміж ними тягнулася лінія