Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

Якщо чесно, вся ця затія з самого початку добряче попахувала авантюрою. Взяти, наприклад, будь-якого розвідника з давніх історичних серіалів. Як довго вистачило б йому вродженої спритності, щоб не запалитися, якби для впровадження в чужу країну його готували за інформацією, взятою виключно з фільмів? Нехай навіть ворожого виробництва. А Вест опинився майже в такій ситуації. Оскільки гриф «Секретно» в імперії Еннемі поширювався на все без винятку. Крім мильних опер фентезійного та фантастичного змісту.

Загалом, ще те джерело і з відповідним ступенем достовірності…

Але навіть ґрунтуючись на ньому, одне не підлягало сумніву: белонці люто ненавиділи імперців!

Навіть до різноманітних монстрів, якими рясніли НФ-серіали, жителі Белони виявляли набагато більше милосердя, ніж до двоногих злісних виродків, що виглядали як люди. Цих слід було знищувати, не вступаючи в жодні контакти. А ті паскудства, які імперці творили із захопленими в полон белонцями, хоч військовими, хоч цивільними, могли спасти на думку тільки безнадійно хворому садисту, причому в останній стадії запаморочення.

Одним словом, не підлягало сумніву, що культура Еннемі побудована на ненависті та страху перед Ирієм. Залишалося лише зрозуміти, коли це сталося і з якої причини. А також чому в Імперії про існування Белони ніхто навіть не чув?

Те ще завдання.

Але, навіть за такої убогої та майже ефемерної підготовки, шанс на успіх справи у штаб-лейтенанта Климука був. І зовсім не примарний. Оскільки розвіднику не ставилося завдання пробратися до Генерального Штабу чи Ставки, завербувати особу наближену до кіл вищого командування та уряду, а треба було просто побути якийсь час серед белонців. Пожити їх життям, придивитися… А для цього, знову-таки тримаючись заднього плану, не залізаючи на рампу, умінь випускнику Оджака вистачало. Ну і плюс ще кілька останніх розробок у пластичній хірургії та інших галузях наукової та технічної думки.

Прокинувся Вест як завжди ривком. Ще мить тому він міцно спав і переглядав сни, а вже готовий хоч до нападу, хоч до тактичного відступу на заздалегідь розвідані позиції. Ось тільки битися лейтенанту виявилося ні з ким. Якщо тільки не призначити сестричку Уну на роль ймовірного супротивника, а велику чашку, що випромінює дивовижний аромат кави, не вважати зброєю масового чи індивідуального ураження.

— Доброго ранку, братику, — посміхнулася дівчина зовсім по-домашньому і трохи насмішкувато. — Як почуваєшся?

— Привіт, Рижику… — відповів Вест і зробив незграбну спробу пожартувати. — Навіть найгірше і паршиве пробудження, перетворюється на чудовий ранок, коли людину будять таким приємним чином.

— Щось ти сьогодні надто велемовний, Віллі? — відмахнулась Уна, але вії її здивовано затремтіли. — Не захворів, бува?

— Здається, ні, а треба?

— Я тобі покажу — треба! — сестра одразу насупила брови. — Ти забув, який сьогодні день?

— Нагадай, — ніби жартома попросив Вест. — Так воно надійніше буде.

— То я й знала! — ще більше посуворіла Уна. — І хто з нас на двох старший? Недолугий… Тебе рівно о десятій чекають у банку. Залишилося підписати кінцевий варіант угоди, підготовлений їхніми юристами, і ми врятовані. Отриманий кредит дасть шанс розрахуватися з боргами та стати на ноги, не продаючи крамниці та будинку. Звичайно, попереду багато труднощів, але це цілком переборні проблеми, і залежать від нашої розторопності та бажання вистояти! — сестричка вимовила цю промову на одному подиху, ніби перед тим довго заучувала її напам'ять.

— Молодчага, — похвалив Вест. — Я б так не зумів… Добре, — швидко змінив тему, забираючи чашку, яку в запалі розмови Уна вже збиралася відставити вбік. — А зараз яка година?

— Половина дев'ятої. Якраз нормально встигаєш. До речі, де твоя машина? Я вчора щось не чула, як ти під'їхав.

— У ремонті.

— Як завжди, вчасно. Гаразд, поїдемо на моїй. Підкинеш мене до Торгового центру — там наклеюється розпродаж партії товарів, якраз за профілем нашого магазину. Причому, безготівково. Добре було б перехопити дещицю. А звідти вже поїдеш до банку. Все, я пішла одягатися, а ти пий каву і прокидайся нарешті. Часу достатньо, але не надміру. Чекаю через півгодини на тебе внизу, готового до виходу. Все час пішов… — Уна щільно стиснула губи, але не витримала командирського тону і засміялася.

— Буде виконано, мій генерале, — усміхнувся у відповідь Вест і з насолодою сьорбнув ароматного напою.

Поки Климук освоювався з процедурою ранкового туалету по-белонськи, відпущені сестрою півгодини прошмигнули, як одна мить. І на призначений час мічман встиг, що називається з третім свистком. Втім, дівчина вже думала про щось інше і цього разу обійшлося без зауважень.

У гаражі, перш ніж сісти за кермо, Уна простягла Климуку чорний пластиковий квадрат із металевою окантовкою та золотим тисненням.

— Учора хтось загубив у магазині. Нехай буде у тебе. Мені до нього навіть торкатися страшно.

Вест підніс знахідку ближче до очей і прочитав на одному боці:

«Таємна поліція»

Перевернув пластиковий жетон і побачив на звороті:

«Інспектор Желвіс»

— Знахідки в тебе, сестричко… — пробурмотів розгублено. — Таке випадково не гублять. Думаю, сьогодні ж візитери з питаннями з'являться. Добре, нехай лишається в мене. Але, як раптом що, навіть не намагайся брехати. З цими хлопцями жартувати собі дорожче встане. Треба б повернути, та де ж їх шукати?.. Не знаєш, де вони знаходяться?