Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Стрейндж змовк, аби перевести дух.

— Сер! — палко втрутився м-р Ганіфут. — Прошу говорити до цього джентльмена з більшою повагою. Ви не маєте щастя знати його так добре, як я, проте, коли б ви мали таку честь, то знали б, що йому геть не властиво ображати людей.

Стрейндж тільки розгнівано пирхнув.

— І все ж дуже дивно, що люди можуть приходити в сни одне до одного, — здивувався Генрі Вудгоуп. — Це ж не міг і справді бути один і той самий сон?

— Боюся, що міг і був, — зітхнув м-р Сеґундус. — Щойно я зайшов до цього саду, то відчув, що в ньому повно невидимих дверей, і я проходив у кожні з них, аж доки не заснув і мені наснився сон із цим джентльменом. Я був дуже збентежений. Я знав, що прочинив ці двері не сам, проте мені це було байдуже. Я лиш хотів побачити, що ховається за ними.

Генрі Вудгоуп поглянув на м-ра Сеґундуса, наче не зовсім зрозумів почуте.

— Але все ж, гадаю, то не міг бути один і той самий сон, — пояснив він м-рові Сеґундусу, ніби нерозумній дитині. — Що вам наснилося?

— Леді у синій сукні, — відказав м-р Сеґундус. — Мабуть, це була міс Абсалом.

— Та звісно, це була міс Абсалом! — вигукнув Стрейндж із люттю: його дратувало, що треба говорити про такі очевидні речі. — Проте, на жаль, у леді мало бути побачення лише з одним джентльменом. Природно, що, побачивши аж двох, вона зніяковіла й хутко зникла, — Стрейндж похитав головою. — На всю Англію знайдеться не більше п’яти джентльменів, що мають сякі-такі магічні здібності — і мусив же один із них об’явитися тут і зірвати мою зустріч з дочкою Абсалома. Повірити не можу. Я найбезталанніша людина в Англії. Одному Богу відомо, як довго я працював, аби наснити цей сон. Три тижні я працював день і ніч, щоби підготувати заклинання виклику, а щодо…

— Але ж це неймовірно! — перебив його м-р Ганіфут. — Дивовижно! Навіть сам містер Норрелл не спромігся б на таке!

— Та ні, — відказав Стрейндж, повернувшись до м-ра Ганіфута. — Це не так складно, як вам здається. Спершу треба надіслати леді запрошення — згодиться будь-яке закляття виклику. Я скористався Ормскірковим[135]. Звісно, найскладніше було прилаштувати Ормскіркове закляття таким чином, щоб ми з міс Абсалом потрапили в сон одночасно: Ормскірк настільки плутаний, що людина, яку викликають, може прийти будь-куди й будь-коли, вважаючи, що цілком виконала обіцяне. Визнаю, то було дуже непросте завдання. Утім, я задоволений результатом. По-друге, я мав накласти закляття на себе, щоб поринути в магічний сон. Звісно ж, я чув про такі чари, але, зізнаюся, ніколи не бачив їх, тому мусив винайти власні — смію визнати, вони слабенькі, але що тут вдієш?

— Боже правий! — закричав м-р Ганіфут. — То вся ця магія — ваш винахід?

— Ну, власне… — відказав Стрейндж. — Щодо цього, то у мене був Ормскірк. Я в усьому спирався на Ормскірка.

— Та хіба не краще було би скористатися Гетер-Ґреєм, аніж Ормскірком? — запитав м-р Сеґундус[136]. — Даруйте, я не маг-практик, але Гетер-Ґрей завжди видавався мені надійнішим за Ормскірка.

— Справді? — перепитав Стрейндж. — Звісно, я чув про Гетер-Ґрея. Нещодавно я почав листуватися з лінкольнширським джентльменом, який стверджує, ніби має примірник «Анатомії мінотавра» Гетер-Ґрея. То, виходить, Гетер-Ґрей справді вартий уваги?

М-р Ганіфут заперечив і заявив, що книжка Гетер-Ґрея — найбільша у світі нісенітниця, але м-р Сеґундус не погодився; Стрейндж так зацікавився, аж забув, що мав би сердитися на м-ра Сеґундуса.

Бо хто ж може довго гніватися на м-ра Сеґундуса? Смію припустити, є на світі люди, котрих обурюють доброта і люб’язність, а лагідність дратує, проте, на щастя, Джонатан Стрейндж до них не належав. М-р Сеґундус перепросив за зіпсовану магію, а Стрейндж, усміхнувшись і вклонившись, сказав, що м-рові Сеґундусу не варто тим перейматися.

— Сер, я навіть не запитуватиму, — звернувся Стрейндж до м-ра Сеґундуса, — чи ви маг. Легкість, із якою ви проникаєте в чужі сни, засвідчує вашу силу. — Тоді Стрейндж повернувся до м-ра Ганіфута: — А ви, сер, також маг?

Сердешний м-р Ганіфут! Пряме запитання поцілило в таку болючу точку! У глибині душі м-р Ганіфут лишався магом й не любив, коли йому нагадували про цю втрату. Він відказав, що був магом лише кілька років тому, але мусив облишити справу. Понад усе він би хотів і надалі нею займатися, адже вивчення магії — доброї англійської магії — було, на його думку, найшляхетнішим заняттям на світі.

Стрейндж здивовано на нього поглянув.

— Я не дуже розумію. Як це вас змусили облишити справу, коли ви того не бажали?

Тоді м-р Сеґундус і м-р Ганіфут розповіли йому, як були членами Вченого товариства магів Йорка і як м-р Норрелл знищив товариство.

М-р Ганіфут поцікавився думкою Стрейнджа про м-ра Норрелла.

— О, — всміхнувся Стрейндж, — містер Норрелл — святий покровитель англійських книгарів.

— Даруйте? — перепитав м-р Ганіфут.

— О, — відповів Стрейндж, — ім’я містера Норрелла звучить скрізь, де тільки провадиться торгівля книжками — від Ньюкасла до Пензанса[137]. Книгопродавець усміхається, вклоняється і каже: «О, сер, ви прийшли надто пізно! У мене було багато книжок про магію та її історію. Але я продав їх одному вельми вченому джентльмену з Йоркширу». Це завжди Норрелл. Звісно, завжди, коли хочете, можете придбати книжки, від яких Норрелл відмовився. Проте, як я з’ясував, книжки, від яких відмовився м-р Норрелл, чудово годяться хіба на розпал.

Ясна річ, м-р Сеґундус і м-р Ганіфут палали бажанням ближче зазнайомитися з Джонатаном Стрейнджем, а йому не менше хотілося поговорити з ними. Тож після низки звичних запитань і відповідей на них («Де ви зупинилися?» — «В Ейвбері, у заїзді «Ґеорґ»». — «Оце треба! Ми теж») четверо джентльменів хутко вирішили, що мають усі разом повернутися до Ейвбері й повечеряти.

Коли вони полишали Дім Тіней, Стрейндж зупинився біля порталу Короля Крука й запитав, чи не бував м-р Сеґундус або м-р Ганіфут у старій столиці Короля на півночі, в Ньюкаслі. Обоє не бували.

— Ці двері — точна копія тих, які трапляються в Нюкаслі на кожному кроці, — пояснив Стрейндж. — Перший такий портал вирізьбили, ще коли Король був в Англії. У тому місті, здається, куди б ви не повернули, з темної, запилюженої арки з’явиться Король і ступить назустріч вам. — Стрейндж криво всміхнувся. — Проте його обличчя завжди наполовину сховане, і він ніколи